Пані Олено, це ваш перший досвід у волонтерстві?
Саме такий, як зараз – вперше. З перших днів війни намагалася допомогти усім, хто звертався. Спочатку було багато запитів на житло для біженців зі сходу. Зважаючи на свій досвід у страхуванні, я маю багато друзів та партнерів-ріелторів, тож протягом усієї весни вдавалося підшукати добрі варіанти розселення людей. Потім почалася вже більш системна волонтерська діяльність.
А чому після пошуку житла зупинилися на сухих борщах?
Це все завдяки моїй подрузі. Вона надзвичайно енергійна, жвава людина, не може сидіти на місці. Має власний бізнес, але з початком війни він значно скоротився та у неї з’явилося багато вільного часу. Тож почала шукати, чим допомагати нашим бійцям на фронті. Подруга зв’язалася з хлопцями в Коломиї, які робили сухий борщ для бійців, і взяла у них рецепт. У неї приватний будинок, і вона почала сама цей борщ готувати.
Одного разу ми спілкувались і вона розповіла, що почала на постійній основі робити борщі, ба більше – залучила до справи усю родину, і побудувала цілу «мережу» колег-волонтерів, які їй допомагали. Поділилися спостереженням: коли ти робиш щось для армії постійно і системно – відчуваєш себе потрібним, відволікаєшся від негативних думок. І я захотіла долучитися, допомагати.
Як отримуєте все необхідне для приготування?
Безліч людей допомагають, чим можуть. Хтось дав мішок картоплі, хтось капусту, хтось привіз промислову сушарку. Від самого початку майже всі продукти нам привозили охочі, лишалося лише приготувати фінальний сухий продукт. Були й такі люди, які не мали можливості допомогти фізично, тому давали гроші, і тоді ми докуповували деякі інгредієнти.
До речі, розкажіть про технологічний процес: як готується сухий борщ?
Роботи дуже багато, бо овочі потрібно помити, почистити, порізати, посушити, перетерти, зібрати. Все це робиться у нас у стерильних умовах. Я спочатку «взяла на себе» картоплю. Вона вариться до 10 хвилин, потім натираємо, сушимо і нарешті перетираємо в порошок. Так само обробляється і решта складових. До складу сухого борщу входить і м’ясо, яке також легко сушиться.
За день виходить 100-150 пакетиків. Вміст такого пакетика треба залити окропом і через 5 хвилин смачний, густий та поживний борщ готовий! Одного пакетика вистачає на 7-8 порцій. До речі, зараз ми вже не хочемо обмежуватись лише борщем. Експериментуємо з рецептами інших сухих страв: горохове пюре або картопляне пюре з м’ясом.
Яким чином передаєте вашу продукцію хлопцям на передову?
У нас в селах пішли на передову багато чоловіків, тож дзвонили звідти і просили допомоги. І ми почали передавати ці борщі усім, хто замовляв. Згодом інформація про нашу продукцію розлетілася, виник великий попит. Майже у кожного з нашої команди воює хтось із близьких, працює «сарафанне радіо». А борщі дійсно смачні і дуже зручні у приготуванні, тому постійно є запити.
Якоїсь конкретної географії наших постачань немає, куди попросять – туди і передаємо продукцію. Наприклад, ось у найближчий час машина вирушає до Ізюму. У нас майже кожного дня формується нова відправка, для якої волонтери по запитах збирають потрібні речі. В тому числі туди входить і пакети з нашим борщем. Ми дуже радіємо, коли хлопці передають нам свої відгуки. Коли попробували і сподобалось. До того ж стараємось придумати якусь емоційну «фішку». Наприклад, домовились з вчителькою місцевої школи, щоб її учні намалювали, як вони бачать нашу перемогу. Ці дитячі малюнки ми тепер кладемо у коробки з борщем, щоб підтримати дух наших солдатів.
Працювати в команді завжди краще. Як волонтери знаходять одне одного?
У нас в Івано-Франківську дуже багато різних волонтерських груп та напрямків. Багато моїх друзів та знайомих щось робили і роблять по волонтерській лінії. Бо у нас тут хоч і місто, але інколи здається, що велике село, де кожен другий – знайомий твоїх знайомих. Це схоже на вулик, де всі люди задіяні, працюють, постійно спілкуються між собою і знаходять одне одного. Кожен робить те, що йому по силах, дає те, що може. Хтось має харчове виробництво та дає харчову продукцію, інші плетуть маскувальні сітки. Хтось заселяє біженців в будинки або бере пожити до себе. Знаю і людей, які надають своє авто для перевезення їжі та ліків на схід. Ми всі певним чином знайомі, а якщо не знайомі - можемо швидко шукати один одного через спільні контакти.
На вашу думку, яка людина може бути волонтером?
Мені знається, що все у цьому житті має відбуватися за внутрішнім покликом.
Якщо чужий біль відгукнувся – далі людина все зробить. Усі жінки, які працюють в нашій команді, вони просто не можуть інакше. Нікого не потрібно умовляти, всі щиро відгукуються і завжди знаходять сили. Тож я впевнена, що ніяких секретів у волонтерів немає. Потрібне лише велике бажання.
І навіть якщо часу нібито немає, він обов’язково знайдеться.
До речі, про час. Як вдається зараз поєднувати керівну роботу з волонтерством?
Тут допомагають дві складові – багаторічний досвід і спрацьованість з моїми чудовими колегами.
Я працюю в УНІКА з 2005 року, до того працювала в банку, в казначействі. А страхуванням займалась, можна сказати, на додаток до основної роботи, у вільний час. Консультувала та страхувала своїх знайомих, адже основи страхування вивчила ще у виші. До того ж мала практичний досвід під час проживання в Ізраїлі. Там страхування дуже розвинене як приватний бізнес. Мене це зацікавило, і повернувшись в Україну, я захотіла відкрити свій страховий офіс. На той момент в мене було вже багато клієнтів, непогано знала місцевий ринок, тож лишалося обрати компанію, в який хотіла би працювати. Понад усе прагнула, щоб клієнти були задоволені – так я опинилась в УНІКА. За ці роки ми з колегами розуміємось по всіх робочих запитах буквально з півслова. До того ж я мобільна та багато питань вирішуються по телефону.
Колеги також займаються волонтерством разом з Вами?
Вони знають про мою активність, але особисто поки що в ній не задіяні. Це абсолютно нормально, адже у нас жіночий колектив. У багатьох є маленькі діти і вони просто не можуть залишити їх і піти волонтерити. Садочки зараз не працюють, школи в режимі онлайн, тож мама мусить бути біля дитини. Але все одно вони, я впевнена, комусь по змозі допомагають, просто не всі про це говорять. Бо мені здається, зараз просто немає байдужих людей.
Що ми ще точно робимо – так це надаємо певну психологічну підтримку клієнтам. На початку війни був період, коли ми працювали в режимі онлайн, зараз знову відкрили офіс. Клієнти почали потроху до нас приходити – бо в місті спокійно, життя відновлюється. Налаштовуємо їх на позитив, нагадуємо, що ми завжди поруч, отже все буде добре. Підтримувати кожного – також важлива частина нашої місії.
Якими є ваші плани щодо подальшого волонтерства?
Ми не збираємося зупинятися – навпаки, постійно нарощуємо виробництво. Нещодавно через телебачення звертались до місцевої влади, щоб нам виділили більше приміщення під нашу діяльність – бо постійно збільшуємо потужність, сушарки працюють цілодобово, тож переживаємо, що електромережа будинку подруги не витримає навантаження. Було б чудово, якщо б ми змогли вийти на зовсім інші обсяги, зробити все більш організовано, запровадити позмінну роботу. Це дасть можливість краще планувати волонтерство та поєднувати його з основною роботою не лише мені а всім учасникам нашої дружньої команди.
Що Вас надихає і підтримує на цьому шляху?
По-перше, я просто звикла бути в постійному русі. Коли ти максимально задіяний і береш участь в усіх процесах, з’являється віра, що все буде добре. По-друге, важливо відчувати підтримку кожного із команди. В нас усі оптимісти, ніхто не жаліється. Хочеться вірити, що усі навколо такі – з такими людьми неможливо не перемогти. Помітила, що коли працюєш, значно легше пережити потік важких новин. Та навіть якщо дізнаєшся щось погане, занурюєшся в роботу, і скоро до тебе приходить впевненість, що наша перемога стала ще трішечки ближче.
Дивіться відеосюжет: Сухий борщ. Франківські волонтерки виготовляють сухі борщі для наших захисників https://fb.watch/dnswVU3Na8/
