Наша перша розмова – з Ярославом Проценко, керівником департаменту по роботі з автодилерами. Пан Ярослав працює в УНІКА чотири роки, а його команда організує співпрацю нашої компанії з автосалонами по всій Україні. Біля місяця Ярослав волонтерив у Львові, а повернувшись до Києва, продовжує поєднувати волонтерство з основною роботою.
Ярославе, ви стали волонтером у 2022 році, а чи вже мали такий досвід раніше?
- Ні, до цього року волонтерством я фактично не займався. Хіба що час від часу допомагав людям, що опікуються безпритульним тваринами. А приєднався до волонтерської діяльності у березні цього року.
А що підштовхнуло до волонтерської роботи?
- У перші страшні дні війни я відвозив свою родину за кордон. І на Закарпатті, на межі зі Словаччиною, побачив багато біженців. Мене вразила ця картина: люди були переважно розгублені та дезорієнтовані, деякі – просто психологічно «розчавлені». Та були й такі, хто поводив себе доволі агресивно. Дуже багато дітей, і мене як батька це зачепило, виникло бажання допомогти.
Я підійшов до митників, щоб дізнатися за найбільш гострі потреби людей. Бо в мене велика машина, і я міг би возити їм продукти харчування та предмети першої необхідності. Втім, митники сказали, що ці питання вже більш-менш вирішені, натомість є інша серйозна проблема. Це доставка людей від залізничних станцій до пунктів перетину кордону. На жаль, багато хто з місцевих мешканців, а також «хваткі люди», які спеціально приїхали підзаробити, брали за підвіз від вокзалу до кордону шалені гроші – по 1500 гривень з людини, навіть з дітей. Мене це просто обурило! Тож одразу прийняв рішення, що буду возити людей безкоштовно.
Як саме надавалася ця допомога?
- Я зв’язався із центром гуманітарної допомоги у Львові, який було організовано римо-католицькою церквою. Брав пасажирів біля «Арени Львів» – там був хаб, в якому реєструвались біженці по прибуттю до Львову, та відвозив до пішохідного прикордонного переходу.
У середньому робив два-три рейси на день, починаючи з 7 березня. На пішохідному переході пропускна здатність більша, черга там рухалась набагато швидше. За декілька годин люди опинялися вже по той бік кордону, де їм вже починали допомагати польські добровольці. Мені як волонтеру видали посвідку, що дозволяла підвозити людей із вразливих категорій до самого пішого переходу, оминаючи черги. Пік моєї діяльності прийшовся на період 7 березня. Тоді був величезний потік людей, що виїжджали за кордон. І це була основна моя волонтерська діяльність до 6 квітня.
Тобто це була не єдина місія, яку ви на себе взяли?
- Коли я не возив людей, то віддавав свою машину іншим волонтерам, щоб вони продовжували цю роботу. А сам у той час шукав інших водіїв, які могли б приєднатися до нашого руху, або людей, в яких можна тимчасово розмістити біженців, щоб потім завезти до пункту перетину.
Окрім роботи із біженцями, я ще час від часу допомагав патрулювати вулиці Львова разом із Нацгвардією, ТРО та поліцією. Також я працював у волонтерських центрах із розподілу гуманітарної допомоги, яка приходила у Львів – займався координацією машин, шукав логістичні хаби та водіїв, які були готові розвозити вантажі від Львова на схід, тягав коробки та допомагав завантажувати автівки. Робота волонтера не вузькоспеціалізована – задач багато, і ти мусиш бути готовим до будь-яких з них у будь-який час доби.
Були якісь показові випадки під час вашого волонтерства у Львові?
- Багато було різних ситуацій. Наприклад, прийшлося «примусово залучати» до волонтерської діяльності таксистів. А справа ось у чому: під час комендантської години містом можуть їздити лише авто зі спец. перепустками. Але таксистам закон не писаний! Коли їх зупиняєш та питаєш, що вони роблять на вулиці у цей час, вони не стидаючись відповідають: «Виїхав підзаробити».
Одного вечора біля вокзалу ми «назбирали» п’ятеро таких сміливців, та придумали, що з ними робити. О третій годині ночі прибував евакуаційний потяг з Києва. То ми забрали у цих таксистів паспорти і примусили їх безкоштовно розвозити по місту біженців із цього потягу. Доки таксист не зробить пару «ходок» із повною машиною людей і не розвезе їх по тимчасових притулках, ми йому документ не віддавали. Так, це у чомусь жорстко. Але я вважаю, що порушувати вимоги воєнного часу, і при цьому наживатися на чужому горі, беручи 800 гривень за те, щоб відвезти людину на три кілометри від вокзалу, неприпустимо.
Яка людина, на вашу думку, може бути волонтером? Чи потрібні для цього особливі риси?
- Упевнений, що будь-яка людина має можливість стати волонтером. Приміром, офісний працівник, який має доступ до інтернету та смартфон, може повноцінно допомагати з передачею інформації та організацією допомоги. Знайти інформацію про потребу в одязі чи продуктах, військовій амуніції та розповсюдити її – це вже корисна робота. А якщо вдасться знайти тих, хто може вирішити це питання, та звести цих людей разом – це і є виконання однієї з типових задач волонтера.
Відповідь, чим саме волонтер хоче та зможе займатися, уже залежить від внутрішнього прагнення допомагати, емоційного та фізичного ресурсу, психологічної стійкості, готовності переносити дискомфорт та ще багатьох чинників. За великим рахунком, волонтерство – це твоя можливість допомогти людям, коли ти хочеш і мусиш щось робити для інших, щоби потім дивитися на себе в дзеркало без докорів сумління.
Чи допоміг Вам досвід роботи в УНІКА під час волонтерства?
- Всюди – й у офісі, й у волонтерському хабі – треба ефективно співпрацювати з колегами. Тут мені дуже допомогло вміння аналізувати та систематизувати інформацію, будувати зв’язки між людьми – якості, які я розвивав у тому числі в УНІКА.
Уявіть собі: біля 300 людей в одному приміщенні, багато знервованих, розгублених. Хтось від постійного стресу починає кричати, хтось плаче, хтось зривається та стає агресивним… Це складна атмосфера. Але важливо зібратися з думками й обрати, кому та як ти можеш допомогти зараз. Треба дуже швидко з’ясовувати потреби і вирішувати проблеми. Когось треба тільки зареєструвати, комусь потрібні ліки, інших ще й розмістити на ніч потрібно, хтось просить підвезти до кордону. Ззовні це може виглядати як мурашник, але насправді в основі волонтерства лежить правильна комунікація та організація процесів.
Нелегка робота. Що вас надихає та підтримує в діяльності волонтера?
- Тут складно для себе виділити якісь сталі мотиваційні фактори. Просто спочатку ти працюєш на голому ентузіазмі, а потім для тебе волонтерство стає звичайною щоденною справою, яку ти вмієш добре робити. Ти розумієш, що потреб у людей – сила-силенна, і ними треба комусь займатися. Я знаю на багатьох прикладах, що для військових, які захищають країну на фронті, важливо знати: про їхніх жінок та дітей, які змушені виїжджати в інші регіони та країни, хтось подбає. Якщо наші хлопці будуть впевнені, що у їхніх сімей в тилу все гаразд, їм допомагають з транспортом та іншими побутовими питаннями, вони не будуть хвилюватися за родини та спокійно нищитимуть ворога.
Помітив, що багато людей, які приходять у волонтерство, спочатку «фонтанують» енергією та намагаються хапатися за все підряд, а це не є продуктивно. Як на мене, тут важливо вміння створювати мікросоціум, де б кожен робив саме те, що він може, максимально ефективно. Водій має розвозити людей, кухар має готувати їжу і так далі.
Що ви робите як волонтер зараз? Як поєднуєте з основною роботою?
- Наразі, коли потік біженців значно спав, я повернувся до Києва і знову почав працювати в офісі. Але продовжую займатися волонтерською діяльністю у вільний від роботи час. Адже проблем у людей море, а до нашої перемоги, на жаль, поки ще не так близько, як хочеться.
Наприклад, днями організував збір дитячих речей та іграшок серед мешканців свого будинку і відправив у Чернігів. Також планую створити постійну волонтерську групу у житловому масиві, де мешкаю, щоб краще розуміти ресурси та можливості для допомоги. Словом, вже зрозуміло, що волонтерство – це для мене серйозно і надовго.
Слава Україні!
#допомагатикращеразом
