Як війна впливає на дітей?
Є гарна новина - дослідження науковців показують, що діти мають дуже великий ресурс життєвої стійкості. Тому навіть теперішні випробування не обов’язково потягнуть за собою психологічні проблеми. У декого, навпаки, може відбутися так зване «посттравматичне зростання»: зміцнення психологічного стану, покращення вміння адаптуватись до різноманітних навколишніх змін. Чи відбудеться таке зростання, великою мірою залежить від того, яку підтримку дитина отримує від близьких дорослих.
Щоб надати таку допомогу вчасно, саме тоді, коли вона найбільше потрібна, ми, дорослі, маємо пильно слідкувати за станом дітей. Адже ті жахливі події, які ми зараз проживаємо, не проходять безслідно для них та однозначно травмують. Коли відбувається травма, вона розподіляється на чотири сфери: когнітивну, емоційну, тілесну та образну. У кожній з цих сфер є певні тривожні маркери, помітивши які, ми маємо розуміти - дитині потрібна допомога! Залежно від віку, проблеми проявляються по-різному, також різними є й способи допомоги.
Малі діти: від народження до 3 років
Звісно, малеча ще не здатна зрозуміти, що відбувається, але вже добре відчуває загальну емоційну атмосферу, стан людей, які її оточують. Тому діти можуть часто плакати, бути дратівливими та навіть агресивними, боятися невідомих звуків.
Як допомогти?
Найголовніше, чого потребують діти в цьому віці – це фізична близькість із батьками чи іншими дорослими, яка надає їм почуття безпеки. Тому найкращою допомогою малюку стане максимальний та постійний фізичний контакт.
Дошкільний вік: від 4 до 6 років
До проблемних станів, які можуть бути в найменших дітей – дратівливість, агресивність – додаються ще й відчуття безсилля та безпорадності. З’являється страх розлуки із близькими, тим більш у випадку, коли вже довелося змінити місце життя та звичне коло спілкування. Але зовнішні прояви проблем в дорослому віці можуть бути й не наочними: наприклад, дитина не плаче, не розповідає про страхи, натомість заглиблюється в себе й не бажає ні з ким спілкуватись. У такому випадку треба придивитись до її ігор чи малюнків – саме там найкраще відбиваються почуття дитини.
Як допомогти?
У цьому віці для дитини найважливішою є увага до неї. Спілкуйтеся з дошкільниками якомога більше, запевнюйте їх в тому, що вони наразі в безпеці. Та, звісно, фізичний контакт також не буде зайвим.
Молодші школярі: від 7 до 10 років
Найчастіші стресові відчуття цих дітей – провина, безсилля, злість. Дитина може «зациклитись» на страшних подіях, боятися назавжди втратити батьків, родичів, дім, іграшки – тобто найдорожче, що в неї є. Ще одна надважлива особливість цього віку: дитина стає схильною до фантазування. Тому, відчуваючи щось страшне та не знаючи правди, діти в своїй уяві вигадують варіанти, які, зазвичай, ще жахливіші, ніж реальність.
Як допомогти?
Розмовляти! Розмовляти щиро, нічого не приховуючи. Звісно, без надмірних жахів та на зрозумілій для віку дитини мові. Треба надавати дитині чітку картину світу, роз’яснювати ту реальність, яку вони бачать: так, йде війна, гинуть люди. Але не забувайте й розповідати, що є певні правила поведінки, які зменшують небезпеку. І, звісно, щоб ваші зусилля не були марними, важливо щиро вірити разом з малюками у перемогу.
Молодші підлітки: від 11 до 13 років
Початок підліткового віку сам по собі непростий період в житті дитини. А коли ще додаються й стреси війни, підлітку може стати зовсім важко. Він може відчувати депресію, страх втрати близьких та страх за своє життя. Дитина може замкнутися в собі або стати надто агресивною. Іноді навколишній світ стає для підлітка настільки неприйнятним, що він буде відкидати цю реальність.
Як допомогти?
Головні «ліки» цього віку: відкритий діалог із дитиною та розширення її соціальних зв’язків. Такі заходи допомагають сформувати об’єктивну картину світу, розвивають вміння дивитись на ситуацію з різних боків та врешті-решт вчать адаптуватись.
Старші підлітки: від 14 до 18 років
Небезпека цього віку – радикальне сприйняття того, що відбувається навколо. І це зрозуміло, адже людина тільки зробила перші кроки у дорослий світ, а її тут зустріла така важка реальність. Посилюється страх втратити все, що є: життя, родину, домівку, друзів. Усе це може спровокувати в підлітка небезпечну поведінку, аутоагресію (тобто злість на себе, що іноді проявляється у пошкодженнях тіла) або навіть суїцидальні думки.
Як допомогти?
Діліться із підлітком своїм життєвим досвідом. Так, зрозуміло, що майже ні в кого з нас немає власного рецепта того, як пережити війну. Але тут можуть допомогти життєві історії ваших батьків, дідусів та бабусь, які ви розкажете дитині. Також можна разом дивитися історичні або документальні фільми та обговорювати їх. До речі, не варто боятися фільмів із «важкими» сюжетами, бо саме вони допомагають опрацювати важкі емоції підліткам цього віку.
Сподіваємося, що поради психолога допоможуть вам та вашим діткам пережити ці важкі часи із найменшими психологічними втратами.
