Разом із партнерами пан Артем допомагає біженцям, збирає ліки та продукти для мешканців постраждалих регіонів, забезпечує тактичні й медичні потреби бійців. При чому робить це вже вісім років поспіль, від початку вторгнення російських військ у східні регіони нашої держави. Під час війни у Артема народилась донечка, за якою він дуже сумує, адже зараз вона перебуває у Польщі. Але своєю роботою та участю у волонтерських проектах він, як і багато чоловіків та жінок в Україні, сприяє тому, щоб рідні скоріше поверталися додому.
Пане Артеме, Ваша історія волонтерства триває не перший рік. Коли і з чого вона починалася?
- Активно почав займатись волонтерством з 24 лютого 2022 року, хоча з 2014 року допомогав також, але тепер це вже зовсім інший формат. З першого ж дня війни ми почали закривати нагальні потреби, які надходили від підрозділів і тоді вже зрозуміли, що потрібно згуртуватись і максимально систематизувати роботу. З початком збройної агресії рф проти України мені доручили організацію гуманітарної допомоги і релокації бізнесів на рівні військової адміністрації регіону.
Тож можна сказати, що Ви були готові до викликів цієї війни?
– Насправді, ні. Я згадую 24 лютого та перші дні вторгнення як найбільш складні, адже ніхто повністю не був готовий до повномасштабних воєнних дій. Але нас, як людей бізнесу, попросили долучитися та допомагати. Це був загальний процес згуртування перед обличчям страшної загрози, і ми вкладали в нього увесь наш час та чималий фінансовий ресурс.
Я взявся вирішувати низку проблем. Виявляв потреби на рівні регіону, спілкувався з підприємцями, представниками бізнесу, які могли та хотіли допомогти, займався документальним супроводом гуманітарної допомоги, шукав транспорт та перевізників, узгоджував документи для них, адже водіям був потрібен вільний виїзд за кордон за вантажами, забезпечував доставку вантажу до складів.
Допомагали переважно цивільному населенню, чи були завдання і з допомоги ЗСУ?
– Крім того що я задіяний в налагодженні процесів по доставці гуманітарної допомоги, я долучився до числа однодумців – підприємців та власників бізнесу, які відновили роботу благодійного фонду. Цей фонд, який був створений ще 2014 року, опікується обома напрямками – як допомогою цивільним, що прибувають до Рівненської області, так і підтримкою ЗСУ. Наприклад, щодо тактичного забезпечення, ми замовили і отримали близько 2 000 бронежилетів. Крім того в мене є друзі, які займаються суто аптечками, я намагаюсь, по мірі можливостей, також допомогти їм. Аптечки формують «з нуля», наприклад, шукаємо дефіцитні турнікети. Наша мета доволі проста – аптечка має бути укомплектована так, щоб максимально збільшити шанси бійців зберегти життя при пораненні. Є ще й третій напрямок – забезпечення постачання медикаментів та їжі в регіони, які потерпають від активної фази агресії РФ.
Як вдається одночасно бути «на двох роботах» – волонтерити та керувати дирекцією страхової компанії?
– Важкими були перші два тижні. А після прийшло усвідомлення, що ця війна затягнеться. Це означало, що з дистанції спринтера ми переходимо на дистанцію марафону, тож треба розраховувати сили та вчасно їх відновлювати.
Щоб перебудувати своє життя на новий лад, потрібен був «допінг», для мене – це спортивні заняття. Хоча б найпростіші вправи, доступні усім: можна просто зробити декілька десятків присідань, повіджиматись 20 хвилин. Якщо є час та можливість, робити собі вихідні, адже зараз ми забуваємо про них не помічаємо межі між робочими та вихідними днями.
Чи допомагають вам у волонтерстві знання та навички, які отримали в УНІКА?
– Звісно, досвід, який я та мої колеги отримали в УНІКА, допомагає у прийнятті швидких рішень. Це перш за все навички комунікацій: домовлятися, шукати та знаходити консенсус, зацікавлювати і мотивувати усіх учасників процесу до роботи на спільний результат. У воєнний час трапляється чимало стресових ситуацій, навіть емоційних зривів. І з ними також треба вміти працювати. Саме досвід роботи у страхуванні, де ти часто змушений стикатися зі складними життєвими ситуаціями, дає можливість знаходити потрібні слова та приймати вірні рішення.
Які люди, на ваш погляд, частіше йдуть у волонтерство та чому?
– Робота справжнього волонтера робиться не заради вдячності, популярності чи «лайків» у соцмережах. Я впевнений, що більшість волонтерів роблять те, що вважають за потрібне, і навіть не афішують це. Наприклад, у фонді ми прийняли таке рішення: наша робота має бути свідомим вибором, а не приводом для активності у соцмережах. Вважаю, волонтерство, як й гроші, більше любить тишу.
Та головне, волонтер – це людина, що готова прийняти виклик та здатна протистояти складній, загрозливій ситуації. Вона не «пливе за течією», а діє активно, за покликом душі та серця. Це вимагає певної сили характеру.
Якими є ваші подальші плани щодо волонтерства? Чи реально суміщати цю діяльність з управлінською роботою?
– До початку війни наша дирекція була однією з передових у західному регіоні присутності УНІКА за обсягами ведення бізнесу. Цей результат ми виборювали протягом майже трьох років, тож на кінець лютого мали непогане підґрунтя, щоб протриматися у перші тижні воєнних дій. Звісно, за ці місяці важко було показувати рекордні результати, проте ми «не опустили планку» по ключових показниках діяльності і намагаємося зростати й надалі.
При цьому не плануємо лишати волонтерство – я і сьогодні суміщаю основну роботу з волонтерськими справами. Мої колеги теж не стоять осторонь: наприклад, багато хто, збирає спорядження друзям та знайомим, які задіяні на фронті. Ми чудово розуміємо, що наша задача – не лише волонтерити, а й забезпечувати економіку країни. Тож докладемо усіх зусиль, щоб бути успішними на обох цих фронтах.
