UA
Закрыть

Контент на сторінці може відобразитися не повністю. Рекомендуємо оновити версію поточного або скористатись іншим браузером.

UA
UNIQAблог - фото
UNIQAблог
Я та УНІКА

Свята, війна та відпочинок: чи можливо знайти баланс для підтримання емоційного ресурсу?

Згідно з нещодавнім дослідження Інституту соціології НАН України, 61% опитаних українців вважають дозвілля та відпочинок одним з найкращих способів боротьби зі стресом. Втім, 29% респондентів вважають дозвілля не актуальним для себе або не можуть його собі дозволити. Про значення відпочинку для психологічного стану людини розмовляємо сьогодні зі Світланою Підлипською, експерткою Wellbeing Company.

Свята, війна та відпочинок: чи можливо знайти баланс для підтримання емоційного ресурсу?

Чим ближче до Нового року, тим гострішою стає дискусія у суспільстві про те, чи можна собі дозволяти відпочинок під час війни. Яке Ваше відношення до цієї теми?

Те, що існують різні погляди з багатьох питань – це природно, бо ми всі різні, тому будемо на одні й ті самі речі мати свою думку, свій фокус уваги, своє ставлення. Бо ми його вибудовуємо через наш особистий досвід, наші цінності, наші сенси, наше ставлення до світу. І має значення гнучкість позиції: чи вміємо ми прийняти або хоча б зрозуміти позицію іншого або ж ми є непохитними у відстоюванні своєї думки.

Теперішня ситуація вчить нас приймати все те, що відбувається насправді, тобто дійсне, реальне, фактичне, що є зараз в житті нашої країни та кожного українця. Війна триває? Так. Но разом з тим життя продовжується? Звичайно. Ми маємо рани, маємо втрати. Втім, ми маємо і можливості зцілюватися. Якщо ми тільки поляризуємо світ і звертаємо більше увагу на один полюс, не проявляючи гнучкості, не дозволяючи собі розширити бачення (або просто не хочемо бачити інше) – це приводить до ускладнень. Адже тоді взагалі стає важко домовитись з кимось, знайти спільну точку зору, порозумітися. І це веде до того, що дистанція між нами стає ще більше й більше.

Чи є корисною така дистанція?

Точно ні. І це стосується не лише питання відпочинку чи святкувань. Якщо ми не хочемо домовлятись та ставати гнучкішими, то поляризувати нас можуть будь-які питання.

Пропоную вдатися до метафори: що таке життя? Це вдих і видих. Чи можемо ми жити, коли лише вдихаємо? Вдихнули, затамували подих, і от, ми ніби взяли повні легені кисню, але що з цим киснем робити? Ми не можемо жити так, ми маємо видихнути для того, щоб зробити новий подих, знову наповнити легені киснем і  підживити організм. Так і життя: це і вдих, і видих, і страждання, і зцілення, і день, і ніч. Ба більше, між цими всіма такими, здавалося б, протилежними речами завжди є середина. Приміром, між сходом і заходом сонця є час опівдні, є цілий день. Тобто поміж крайностями завжди щось, що їх поєднує. І корисно шукати саме це, а не підкреслювати різницю, щоб іще більше поляризуватися.

То що робити для того, щоб поєднати крайні точки зору?

Стан війни і всі трагічні події, які зараз відбуваються, дають нам вибір. Або ми регресуємо, впадаємо в «дитячу» позицію, ховаємося і кажемо: ні, цього немає, ні, тут навколо мене «бульбашка» і в мене тут все добре, війни немає. Це втеча в фантазії, втеча від реального життя. Так, це може бути захист від болю, що несе реальність. Але ж насправді ми не можемо втекти, бо як би ми не ховалися – насправді просто відтягуємо час, коли доведеться зустрітися з реальністю. А реальність така, що війна не закінчилась, в яких би ми фантазіях не перебували.

Інший вибір – це набратися сміливості та стати у «дорослу» позицію: зустрітися з реальністю, щоб подивитись правді в очі, не ховатися, а вибудовувати внутрішню опору. Як кажуть: коли страху в очі подивишся, він тоді сам лякається. І дійсно, за такої позиції страх стає меншим, тому що людина уже реально по фактах оцінює, які загрози існують насправді, не в фантазіях. Бо фантазії не конкретні, вони масштабуються без обмежень.

Тобто рішення – жити фактами, а не фантазіями?

Так, в реальному житті є факти. Я сьогодні живу – факт, я сьогодні прокинувся – теж факт. Я сьогодні маю що поснідати, я сьогодні маю можливість позайматися спортом, я маю можливість піти на роботу, я маю можливість обняти близьких, я маю можливість допомогти дитині вивчити уроки, я маю можливість щось придбати, я маю можливість донатити, я маю можливість підтримати когось – все це факти та реальне життя. Це можна означити, можна ставити рамки. І коли є такі рамки, тоді простору для фантазій та вирощування в собі тривожних станів стає набагато менше. І це полегшує життя, бо коли людина об’єктивує те, що відбувається тут і зараз, вона знає, як впоратись зі своїми мінусами, бо вона бачить свої плюси. Тобто, усвідомлює свої сильні сторони, а не тільки те, що її засмучує. Тоді сила в її руках.

Це саме стосується  бульбашки. В ній можна довго ховатись  та захищатися від тих, хто намагається сказати щось інше, сказати правду. І захищати цю свою бульбашку якомога можна більше часу, уникаючи наявного  в своєму житті. Але, все одно, безкінечно так жити не можна.

Але якщо у нашої психіки є такий варіант реакції, як регрес, то можливо він також іноді є корисним?

Так, звісно, але коли такий регрес є усвідомленим та помірним. Приміром, я зроблю гарячого чаю, закутаюсь у плед і поплачу, погорюю, посумую. Начебто я в цьому пледі, як в материнській утробі… Добре, коли людина робить це усвідомлено, бо відчуває, що «зараз мені потрібно надати підтримку собі самій». Але вона не залишається в такому стані 24 години на добу. Вона дає собі для цього певний час, набирається сил, відновлює свій ресурс і далі вертається в доросле життя, в якому зараз є все. В якому є речі, які подобаються і не подобаються.

Втім, є люди, які зараз не дозволяють собі жодного відпочинку…

Ми всі різні, у кожного своя структура особистості, свій характер та свої переважаючі риси. Тому, людина, яка має певну схильність до жертовності, може, усвідомлено чи не усвідомлено нехтувати своїми потребами, відмовляти собі в чомусь необхідному. Скоріш за все, такі риси характеру проявлялись і до війни: вміти віддавати більше, ніж отримувати, вміти більше задовольняти потреби інших, аніж свої. А війна це просто підсилила. І це зовсім не є погано. Це нормально, особливо коли є певна вища ціль – як то робота на Перемогу, допомога пораненим тощо. Тобто не просто обмежувати себе у  розвагах та відпочинку, а спрямовувати цей час та ресурс на служіння меті.

Втім, тут варто все ж таки дотримуватися певного балансу. Бо коли я планую життя тільки для інших, а свої потреби цілком ігнорую, то через деякий час виходить, що я вигоріла, емоційно чи професійно, і сама вже потребую допомоги. Так багато віддала, що «знеструмилась».

І коли ми в такому стані, без заряду, чи ми можемо бути дієздатними? – Ні. Ми маємо тоді взяти паузу та попросити про допомогу для себе. Але жертовним людям буває дуже не просто попросити про допомогу. І тоді наступний крок – занурення в глибокі стреси, депресію тощо. Так, людина може обирати все, що вона хоче, вона господар своїх станів. Тут питання про користь: як можна далі бути корисним в такому стані? Адже ця жертовність зараз – заради того, щоб саме бути корисним у нашій загальній боротьбі.

Тобто дозволяти собі відпочинок – все ж таки потрібно?

Так, але я думаю, що варто обирати види відпочинку. Можливо, масштабні якісь дійства, яскраві свята, паті не є коректними та етичними зараз. І задля того, щоб все ж таки надати собі можливість відновитися, є сенс замислитися над тим, щоб трошки змінити переконання з «я не маю права відпочивати» на «я даю собі право на відпочинок, який я вважаю етичним». Адже відпочинок – це не лише про гучні вечірки. Це – почитати книжку, дати собі можливість гарно виспатися, потурбуватися про режим харчування свого, щоб були сили для організму, прийняти контрастний душ або гарячу ванну, поспілкуватися з друзями, послухати музику, зайнятися фізкультурою. З цього можна обрати для себе щось, що буде коректним навіть під час війни.

І наостанок – яким буде побажання нашим читачам від психолога у зв’язку з наближенням новорічних свят?

Можливо, та ситуація, яка зараз є, має навчити нас, крім всього іншого, відчувати міру. Адже в нашій українській ментальності є таке: якщо ялинка, то найвища у світі, якщо святкувати, то якомога гучніше, якщо горювати, то також на повну. Це не погано, але це може виснажувати. Як після великого горя, так і після великої радості людина може почуватися спустошеною. Тому ми маємо навчитися бути поміж цими крайніми станами, винайти для себе «золоту середину». Звісно, що для кожного ця середина буде своя, звісно, що це нелегко, але добре буде, якщо ми навіть просто почнемо думати в цьому напрямку. І щоб кожен міг зробити свідомий вибір щодо наступних свят: як буде прийнятно їх зустріти саме для мене? Щоб було добре і для мого тіла, і для моєї душі, і для моїх цінностей.

 

Залишити відгук
Підтвердіть, що Ви не робот
Останні статті
Виплата без стресу: як працює врегулювання страхових подій в UNIQA
Мій автомобіль
22. лютого 2024
Виплата без стресу: як працює врегулювання страхових подій в UNIQA
Страхова подія – завжди не лише стрес для клієнта, а й тест на якість обслуговування для страхової компанії. Про розвиток сервісу та про те, яких помилок слід уникати власникам полісу ОСЦПВ чи КАСКО, розповідає Ольга Зурабішвілі, директор Дирекції підтримки клієнтів з майнового страхування UNIQA.
Чому важливе критичне мислення під час війни та як його розвинути? Частина 1.
Я та УНІКА
19. лютого 2024
Чому важливе критичне мислення під час війни та як його розвинути? Частина 1.
У воєнні часи майже кожен стикається з емоційним перевантаженням. І часто таке перевантаження викликано надмірною кількістю інформації, яку ми споживаємо. Чи допоможе критичне мислення знизити «інформаційний стрес» та як навчитися ним користуватися? Про це розмовляємо з експерткою Wellbeing Company Іриною Спаською.
Не просто оцінка: як та для чого контролюється якість обслуговування в UNIQA
Я та УНІКА
12. лютого 2024
Не просто оцінка: як та для чого контролюється якість обслуговування в UNIQA
Постійна робота з клієнтським досвідом – важлива складова розвитку компанії. Як надходить зворотний зв’язок від клієнтів та для чого він використовується? Про це говоримо із Ларисою Зелінською, начальником Департаменту клієнтського досвіду та сервісів UNIQA, та Антоном Добровольським, Директором Дирекції підтримки клієнтів з особового страхування UNIQA.

<< Вниз

Вгору >>

<< Вниз