Що таке невизначеність у стосунках? І чи є вона характерною саме для теперішніх часів?
У кожної пари і окремої людини є власне сприйняття невизначеності. І це – даність не тільки теперішнього часу, коли почалась війна. Зокрема, невизначеність у взаєминах може виникати через:
- неузгодженість пари в планах та виборах. Де нам жити? Чи є спільні погляди в питаннях виховання? Бути разом чи не бути? Коли немає чітких відповідей на важливі питання – виникає невизначеність.
- невідповідність одне одному в сфері емоцій. Один з пари відкритий та емоційний, відразу говорить все, що на серці. Інший – ховає все в собі, а свої відчуття демонструє не словами, а вчинками. Якщо вони не знайшли мови, зрозумілої обом, то обидва відчувають невизначеність.
- суперечливість внутрішніх та зовнішніх процесів. Сплутаність позицій, пріоритетів, коли хтось із пари чи обидва відчувають одне, а транслюють назовні геть інше – це теж генерує невизначеність.
- неможливість передбачити результат і наслідки дій. Пара планує спільний бізнес чи переїзд. Або ситуація, яку родини переживають під час війни – від’їзд жінки із дітьми за кордон. Цілі зрозумілі: турбота про безпеку, вирішення фінансових питань тощо. Але ніхто не може передбачити, яким чином такі кардинальні зміни вплинуть на якість стосунків. Хвилювання про це створює напруженість та невизначеність.
- побоювання невідомих ситуацій. Ніхто з нас не може контролювати життя на 100%. Але поки все спокійно, певна ілюзія контролю все ж таки існує. Та коли трапляється непередбачуване – ані пара, ані кожен з партнерів певний час не має уяви, що з цим робити. Це дуже актуально зараз. Бо досвіду перебування у стані війни не має майже ніхто з нашого покоління, та й з попереднього теж.
Як вплинула на стосунки теперішня ситуація?
Війна не змінює нас, а лише розкриває наші найглибші процеси, особливі риси характеру. В мирний час вони активно не проявлялися, бо не мали достатньо сприятливих умов. Відбувається зустріч з невідомим, з тіньовою стороною одне одного. Тому війна – це дійсно випробування для стосунків, для родин, включно з дітьми, батьками, іншими родичами.
Багато в чому стосунки в сім’ї зараз залежать від їхньої якості в довоєнному житті. Чи були вони міцні та стабільні? Чи вміла пара та сім’я вирішувати кризові ситуації у мирний час? Як вони справлялися з конфліктами?
У випробуваннях резонує невизначеність, яка до того вже існувала в парі. Партнери, які мали сумніви у своїх стосунках в мирний час, зараз проходять більше випробування. Бо момент невизначеності – залишатися разом чи ні – стає ще яскравішим. Пари, яким бракувало впевненості у майбутньому, зараз мають її ще менше. На жаль, є й пари, що не витримують випробувань та розлучаються.
А якщо сім’я вміє вирішувати складні життєві ситуації, це стає її силою, дає можливість витримати стрес і зміцнити взаємовідносини. На початку війни в моїй практиці був випадок, коли клієнт чітко визнавав, що відновив впевненість в собі, зміг приймати рішення лише завдяки стовідсотковій вірі в нього його дружини.
До речі, особливим випробуванням невизначеність стала саме для чоловіків: що робити, як робити? Як найкраще потурбуватися про сім’ю? Та коли сім’я застосовує навички взаємної підтримки і любові у часи випробування, це стабілізує пару. Адже це вже визначеність – в мене вірять, навіть коли я в собі сумніваюсь!
Але як бути тим, в кого в парі немає стабільності й навичок долання криз? Невже це вирок для стосунків?
Звісно, що ні! Адже крім досвіду пари, мають велике значення особисті якості характеру кожного в парі – обов’язковість, адаптивність, стресостійкість, щирість, прийняття тощо. Людина має брати на себе відповідальність за цю частину свого життя. Треба навчити себе самого. Тебе можуть підтримати, стати опорою, але навчитися цього – це задача кожної особистості. Саме від навичок кожного в сім’ї залежить, чи буде вона швидко збалансовуватись, чи провалюватись у деструктивні процеси, як в болото. Варто провести певний чек-ап своїх навичок:
- наскільки приймаю себе в нересурсному стані?
- наскільки я можу прийняти нестабільність іншого?
- чи можу поділитись власним ресурсом?
- чи відчуваю баланс «брати-віддавати»?
- чи вмію просити про підтримку, коли вона потрібна?
- чи можу підтримувати, не нав’язуючись?
- чи вмію показати, що готова/ий підтримати?
- чи розумію відмінності у психології чоловіка та жінки?
Це можна узагальнити єдиним словом – мудрість. І якщо по якомусь із пунктів її не вистачає, варто зайнятися самоосвітою.
Тобто теперішня ситуація є стимулом і для розвитку себе, і для розвитку відносин?
Так, це можна розглядати як шанс. Коли життя дає можливості для додаткового навчання, важливо їх використовувати. І ще потрібно, попри всі події та труднощі, знаходити час для контакту та розмови одне з одним. Ось так, коли лунає сирена, згадати, що життя може закінчитись у будь-яку хвилину, згадати, що не поговорив, не сказав щось важливе людині. І це має бути саме контакт, близькість. Бо часто ми говоримо формально: про борщ, про покупки, про зовнішнє. Але зараз час говорити про те, що на душі. Оці моменти близькості, коли розмова йде від серця до серця, у деяких людей бувають всього 6 хвилин за життя. Уявляєте, це навіть страшно подумати, лише декілька хвилин! А насправді саме близька розмова здатна подолати всі проблеми невизначеності.
Але ж є люди, які бояться близькості та відкритості. Як їм бути?
Саме зараз багато хто з таких людей починає відкриватися. Бо є речі набагато страшніші за близькість, і людина розуміє, що у відкритості – порятунок. Зараз значно побільшало запитів, як розвинути свої комунікаційні навички, як подолати бар’єр у спілкуванні з іншими. Люди звертаються до психотерапевта і починають розвивати ці скілз.
Можете нам зараз розповісти, як їх розвивати?
Чому іноді буває бар’єр в комунікації? Тому, що ми звикли ставитись до себе з позиції оцінки: що про мене подумають, що скажуть, чи сподобаюсь я, чи ні. Це заважає навіть почати розмову. Що робити:
Підходити до спілкування не з позиції оцінки, а з позиції інтересу: я не оцінюю іншого або себе, а мені цікаво, що я зараз буду відчувати? Як справлюся зі своїми побоюваннями? Оцінку і страх варто змінити на цікавість до співрозмовника і до себе.
Перейти в стан «я – плюс і ти – плюс». Це означає: почати відмовлятись від критики, розвиваючи прийняття. Якщо я критикую себе, перше що я зроблю стосовно іншого – буду критикувати його. Якщо починаєте критикувати іншого, варто перемістити фокус на себе і запитати: який зиск я отримую, критикуючи іншого? Що відчуваю зараз? Як би я вчинив в цій ситуації? Почати діалог з собою, тоді й діалог з іншим піде легше.
Пам’ятати, що ви завжди маєте вибір – почати, підтримувати чи завершити спілкування. Слова «я обираю» просто магічні! Це доросла, сильна позиція. І в цьому є ще один плюс – можливість змінити спосіб дії, якщо результат не задовольняє. Діапазон можливостей розширюється! І це показує, що людина може керувати своїми навичками спілкування та своїм вибором. Я – о’кей, я можу, я здатний. Я готовий зараз перший почати розмову: про примирення, про узгодження конфліктної ситуації в сім’ї. І це не те, що мене принижує, бо нібито показує мою слабкість. Це – навпаки – про силу. Невизначеність завершується, коли я обираю, приймаю рішення. Хай навіть це рішення буде на пів дня, тиждень чи місяць. Це теж додає опори за невизначеної ситуації в родині чи стосунках.
Зараз багато в кого відносини відбуваються на відстані. Що можна порекомендувати в такому випадку?
Так, наразі для багатьох це випробування, тим більше що такий формат не обраний планово, а часто вимушений. Але ще Григорій Сковорода казав: «Все потрібне Бог зробив простим, непотрібне – складним, а решту – придумали люди». Так саме і в стосунках на відстані: не варто вигадувати ніяких нових правил, не треба ускладнювати, ліпше використовувати те, що працює завжди.
Оберіть свій формат спілкування, що буде комфортним саме для вашої пари, сім’ї. Він може бути формальним, жартівливим або ж відвертим. Все буде правильним, якщо вас це задовольняє. І не звертайте уваги, якщо хтось ззовні буде казати, що треба жити якось по-іншому.
Вмикайте креативність. Все, у що ми вкладаємо творчість, стає кращим. Тому, якщо є потреба в більшій емоційності спілкування, то нехай працює фантазія! Можна разом дивитися фільми або читати книжки в онлайн просторі, грати, влаштовувати вечірку для двох або щось інше. Меж немає!
Враховуйте емоційний стан під час дзвінків. Будь-який дзвінок може бути невчасним. Може ви зателефонували, коли ваша кохана людина дуже зайнята, і вона відповіла вам різкувато. Але це не означає, що вас розлюбили. Все добре, просто так збіглося. У когось день іде, як по маслу, і є ресурс для розмови, а в іншого навпаки – день напружений, виснажливий і для розмови мінімум сил. Важливо це проговорити. А от ображатись та починати фантазувати про причини, через які з вами не хочуть говорити – не варто. В месенджерах ще складніше, адже ми не чуємо навіть голосу та інтонацій. Один пожартував, але забув про смайлик, інший образився та відповів вже у цьому стані, й закрутилося… Якщо раптом таке трапилось – передзвоніть!
Погоджуйте ваші реальності. Коли ми знаходимось разом, то можемо побачити мову тіла іншого, це робить зрозумілішим його емоційний стан. А на відстані це неможливо. Тому, якщо є сумніви, варто уточнювати: я вірно тебе почула, я правильно тебе розумію? Просто говорити!
Майте власні ритуали. Якщо є речі, які вас об’єднують, приємні родинні спогади, це надає парі потужний ресурс. Можна створювати і нові ритуали: маленькі подаруночки, навіть віртуальні, смайлики зранку. Не ігноруйте ці речі.
Говоріть партнеру про його цінність. Тут навіть нема чого коментувати, це завжди важливо, а на відстані – просто незамінне!
