Чого я хочу, а чого ні? Куди я рухаюсь? Як та з ким? – природно, коли людина самостійно знаходить відповідь на ці питання. Але все те, що ми вирішуємо, випливає з тих життєвих обставин, в яких ми перебуваємо. Добре, коли вони є прогнозованими, передбачуваними, такими, що дають певні підказки для прийняття рішень та побудови планів. Однак зараз, під час війни, у нас все менше цієї стабільності та орієнтирів. І це впливає на нашу здатність планувати, відчуття контролю, можливість самовизначення. Іноді – призводить до відчуття розгубленості та безпорадності.
Підліткам ще важче. До вразливостей психіки, яка ще формується, додаються гормональні перебудови, і це робить їх ще більш чутливими до навколишнього світу. До того ж, чимало старших підлітків до початку ескалації війни вже будували плани на своє доросле життя, але тепер ці мрії або зруйновані, або їхнє втілення під великим питанням. То що робити? Як навчитись давати раду своїм емоціям та страхам?
Толерувати невизначеність
Сила людини – в толерантності, тобто у вмінні адаптуватися до життєвих обставин, в яких ми опинилися. Ця здібність є в кожного з нас, але виражена різною мірою. Та її можна й варто розвивати! Стосовно невизначеності толерантність означатиме готовність до кардинальної зміни свого життя в критичній ситуації. Треба пояснити це підлітку (й собі!) і дивитись на те, що відбувається, як на виклик, можливість стати сильнішим.
Прийняти ситуацію
Прийняття – це не про смиренність. Це про здатність озирнутися навколо й зрозуміти, які проблеми дійсно можливо вирішити, а які ні. Бо саме розуміння того, що є речі поза нашим контролем, якраз і робить нас сильнішими. У підлітків зараз виникає дуже гостре відчуття, що вони безпорадні й ні на що не можуть вплинути. І тут варто дати їм усвідомити (а спочатку – усвідомити самим), що є події, на які ми – навіть дорослі! – ніяк не можемо вплинути. Особисте прийняття ситуації дозволить нам якомога менше переживати з цього приводу, зрозуміти, що не варто прораховувати все. Бо в умовах війни це просто неможливо. Але разом з тим існують речі, на які ми вплинути можемо! Тож на них і треба фокусуватись.
Знайти внутрішні опори
Важко будувати довгострокові плани на перспективу в ситуації, де є багато невідомих. Але можна жити відповідно до своїх принципів, цінностей, сенсів. І саме вони можуть давати відповіді на питання: що робити, коли, де, для чого та як? Такими цінностями можуть бути стосунки з дорослими або друзями. Це може бути справа, якою людина зараз живе, бажання брати участь у відбудові країни після перемоги та багато чого іншого. Ми вже побачили, що будь-яка стабільна ситуація може раптово стати некерованою, але особисті цінності за будь-яких умов залишаються з нами. Тому що саме вони і є тими опорами та основами, на які можна «нанизувати» свої плани.
Емоціям – бути!
«Я не можу плакати при дітях, я ж сильна і не хочу своїм станом засмучувати дитину!» – така установка є в багатьох батьків. Але вона – подвійно помилкова. По-перше, накопичувати емоції в собі шкідливо для психіки. По-друге, якщо ми приховуємо від підлітків свої почуття, вони все одно про них здогадаються і будуть відчувати себе ошуканими, не вартими довіри. Тому проявляти емоції та плакати в присутності дітей старшого віку – це абсолютно нормально. Втім, варто давати вихід своїм почуттям безпечним шляхом, щоб не травмувати дитину. Не робити це надто часто. А після – знаходити шляхи подолання емоційного сплеску та вчити цьому підлітка.
Планувати на «після перемоги»
Так, планувати майбутнє зараз важко, але варто. Не треба боятися мріяти про те, що ми будемо робити після війни. Переїхати в нову квартиру, здійснити подорож, змінити імідж, завести кота або собаку, записатися на танці або вивчити іноземну мову – нехай у кожного це буде щось своє, але обов’язково надихаюче та пов’язане з приємними емоціями. Такі роздуми приборкують розбурхані почуття, переключають увагу та створюють острівці впевненості у невизначеному майбутньому.
Обійматися!
Це дуже дієвий метод у будь-яких життєвих ситуаціях, а сьогодні тим більш. Адже тактильний контакт дуже важливий і допомагає боротися зі стресом. Тож частіше обіймайтеся, та робіть це щиро, скільки душа забажає. Але щодо підлітків, тут треба бути уважним, бо деякі з них можуть замикатися та відсторонитися. У такому разі для них тактильний контакт може бути неприємним, не підтримуючим. Якщо ви бачите у підлітка подібні прояви, не варто йти напролом, завжди орієнтуйтесь на реакцію дитини.
Спілкуватись з однолітками
Через стрес діти можуть ставати закритими, і це шкідливо для їхнього розвитку. Тому варто заохочувати їх спілкуватись з однолітками за будь-якої можливості. Якщо немає змоги наживо – нехай це буде онлайн! Спілкування корисне незалежно від його формату. Але якщо дитина перебуває в Україні, то нагадуйте їй про необхідність дотримуватися техніки безпеки, правил поведінки при повітряних тривогах.
Допомагати іншим
Долучитися до волонтерських заходів, бути активним на інформаційному фронті, приєднатися до «інтернет-війська» – усе це допомагає підліткам усвідомити свою соціальну значущість. Робити щось важливе та бути причетним до перемоги – це для них дуже круто.
Проводити час разом та розмовляти
Напевно, без цього не спрацює жодна з попередніх порад. Бо емоційний контакт і щире спілкування – найголовніше, що має бути між нами та дітьми. Запросіть дитину на каву чи просто посидіть поруч на лавочці, подивіться з підлітком фільм чи приготуйте разом вечерю – спільно проведений час об’єднує. І з’являється відчуття, що ти не сам на сам із проблемою. Спілкуючись, хваліть дитину за найменші дрібнички, це надасть впевненості. І важливо не лише говорити, а й чути підлітка, бути уважними до того, про що він розповідає, якими думками та почуттями ділиться.
Також пильнуйте зміни у поведінці дитини. Якщо ви помітили щось незвичне, спостерігайте день-два, а потім спитайте, чим можете допомогти. Коли ж є ознаки ступору, агресії, то треба звертатися за допомогою до фахівців.
