Які теми зараз є для українців найболючішими?
Сьогодні найважча тема – це втрати, особливо втрата близьких людей. На жаль, під час війни це трапляється часто. І це болюча тема, яку ми намагаємось оминати, адже не маємо чітких алгоритмів і достатнього досвіду таких розмов. Коли хтось помирав, ми часто не знали, як і про що говорити, як себе поводити. І тому радше замовчували, ігнорували цю тему, поводилися так, ніби нічого не сталося. І це не через черствість, а через побоювання зайвий раз завдати болю людини. Але це не є корисним! Бо навіть просто вислухати людину та побути поряд – вже дуже цінно. І оскільки зараз йде війна, і болю через це стає все більше, потрібно знати, як говорити на ці теми.
Як варто починати важку розмову?
Часто люди починають розмову з намагань заспокоїти, знайти слова підтримки – «тримайся», «все мине», «будь сильною/им». Але ці фрази насправді – банальні та не дуже щирі. Це зовсім не те, чого насправді потребує людина, адже жодні підбадьорювання не сприймаються в такому емоційному стані. Набагато краще просто спитати: «як ти?». І побути поруч, вислухати. Можна й навіть не питати, а просто бути разом, і людина сама почне говорити: про того, кого втратила, про свої стосунки з ним, про спогади з життя. І тут важливо бути просто гарним слухачем і давати іншому простір та можливість все проговорити. Саме проговорити, а не забалакати, як іноді робиться в нашій культурі: говорити багато, швидко, на побутові теми, щоб якось обійти важку розмову. Але так робити не варто, бо біль сам собою нікуди не зникне, а лише сховається в глибину душі, від чого людині стане ще важче. Тому скажу ще раз: важливо слухати – саме це є цінним.
Але якщо все ж важко знаходитись поруч та слухати – через власні травми або високу чутливість?
Звісно, варто робити лише те, що вам самим по силах. Коли ви відчуваєте в собі спроможність та ресурс побути разом, підтримати, будь ласка, зробіть це. Якщо ж ви розумієте, що ви травмуєтесь через таке спілкування, не відчуваєте в собі сил, тоді корисніше передати свої співчуття простою фразою «я співчуваю тобі», і на цьому зупинитися. Бо варто тверезо оцінювати свої можливості та не брати на себе більше, ніж можеш витримати.
Також, коли важко бути поруч та розмовляти, можна запропонувати підтримку дією: «чим тобі допомогти?», «звертайся до мене з будь-яким питанням», «знай, що я поруч».
А якщо, розмовляючи, раптом розумієш, що витримки не вистачає й хочеться плакати? Це не спричинить людині додаткового болю?
Ні, навпаки! Спільні переживання – дуже цінні. Це теж буде розмовою, але через емоції. Поплакати разом – нормально, не забороняйте собі це. Такі відчуття – зовсім не про слабкість та невитриманість, а про справжню, глибоку підтримку.
Часто буває таке: порівнюєш свої втрати з втратами інших та нібито забороняєш собі відчувати біль, бо «в мене ж не так все погано, як у інших». Це правильно?
Така проблема дійсно зараз існує. Людина не дозволяє собі попросити про підтримку, або не наважується говорити про свої потреби, бо вважає, що її рівень втрат не такий серйозний, що вона постраждала менше, ніж інші. Так, у порівнянні з іншими, деякі наші втрати можуть здаватися й не таким великим горем. Але за особистими відчуттями вони все одно травмують. Тому краще не порівнювати, а подивитись: як взагалі ця ситуація впливає на моє життя? Наскільки я залишаюсь цілісною людиною? Якою мірою я даю собі раду в цій ситуації, чи вона мені під силу? І якщо ви розумієте, що травмовані, втрачаєте цілісність, не вистачає сил – варто звернутись за допомогою. Вона може бути емоційною, матеріальною або шляхом поради. Та навіть просто обійняти та заспокоїти – це теж допомога, і просити про це цілком нормально.
Іноді хочеться попросити про допомогу, але озирнешся навколо – усім важко. І стає соромно, бо всі ж нібито справляються, а я – чомусь ні. Як бути?
В нашій культурі є така установка – бути сильним, спиратися на це. А зараз, у воєнні часи, ця опора набула ще більшого значення. Через це є відчуття, що питання про допомогу ніби одразу ставить в позицію слабкості: «якщо я попрошу про допомогу – я слабкий, а слабким бути соромно». І тоді ми не використовуємо можливості отримати допомогу. При цьому ще можемо допомагати іншим, наприклад волонтерити. Але це, на жаль, призводить до вигоряння – багато людей дійсно віддають всі свої сили та не вміють їх відновлювати.
Варто подивитись на цю ситуацію з позиції цілісності. Можна бути сильним і одночасно залишатися собою. Драйвер «бути сильним» не має заперечувати турбуватися не тільки про інших, а й про себе. Якщо вчасно відновлювати свої сили, фізичний та емоційний стан, то з’являється більше можливостей бути сильнішим, кориснішим, ефективнішим. Сила проявляється не лише в тому, щоб допомагати іншим, а й у вчасній турботі про себе. Як на мене, то це дві позиції сили. Бо ігнорування своїх потреб – це шлях до слабкості. Якщо вчасно не відновлювати свою енергію, не буде ресурсів допомагати іншим. Навіть щоб їздити на автівці, треба заправляти її пальним.
Ми усі потрібні нашому майбутньому!
