Чи можна сказати, що українські діти зараз знаходяться у стані хронічного стресу?
Давайте спочатку визначимо, що таке стрес. Стрес – це реакція організму на якусь провокуючу ситуацію, що перевищує можливості організму. Ця реакція є цілком природною, і коли вона тимчасова, людина гарно з нею порається і далі продовжує спокійно жити. Ба більше, часто короткочасний стрес є навіть корисним для розвитку.
Але коли ми говоримо про сьогоднішній воєнний стан, коли йде постійний вплив різноманітних негативних факторів на життя, це звісно може бути небезпечним. Адже наша психіка виснажується, і навіть дорослим складно впоратися з усвідомленням того, що розпочалася та триває війна, і при цьому зберігати стабільний психологічний стан. Тим більше важко дітям, бо вони зараз є найуразливішими: їхня психіка ще не сформована і вони дуже чутливо реагують на зміну сьогодення, на поведінку людей. І для них сьогодні стає найбільш важливим відчуття захищеності, безпека, довіра, впевненість. А яка сьогодні в нас та в наших дітей реальність? Сирени, постійні пробіжки за маршрутом будинок-школа-укриття, вибухи поблизу, жахливі новини… А часом – і втрати близьких людей. Звісно що це все має свої наслідки, тому сьогодні ми всі, і наші дітки також, на превеликий жаль, перебуваємо в тривалому стресі.
Чи впливає цей стан на природній перебіг розвитку дитини, та як само?
Насправді у стані стресу організм людини мобілізується для вирішення провокуючої ситуації. Але наш мозок не розрахований на те, щоб підтримувати такий стан мобілізації надто довго. Тому після підйому захисних механізмів обов'язково йде спад. Потім естафету приймає на себе парасимпатична нервова система, яка якраз і забезпечує звичайний режим функціонування. А сьогодні цей баланс порушено.
Тому так, стрес від війни може мати руйнівний вплив на розумовий, фізичний та моральний розвиток наших дітей. Дітки різні й реагують по-різному, але якщо назагал, то можуть відбуватися втрата енергії, натхнення та мотивації до будь-чого, зміни в поведінці, перепади настрою (так званні «емоційні гойдалки»), сумні думки, порушення сну, погіршення пам'яті та сприйняття інформації. Може з'явитися страх темряви чи уявних істот. Також може початися залежність від батьків, страх перед незнайомими, прояви агресії, зміни у стосунках із друзями. Може трапитись і така фізіологічна реакція як енурез. Залежно від залученості до травматичних подій, не виключений регрес поведінки, тобто повернення до дій та реакцій, які характерні для молодшого віку. Можуть з’явитися психосоматичні реакції, приміром, головні чи шлункові болі.
Наслідками хронічного стресу для дитини можуть стати ще й хронічні захворювання: потерпає система травлення, серцево-судинна, опорно-рухова, та взагалі може знизитись загальний рівень імунітету.
Дуже сумно… Це відбувається з усіма дітьми?
Ні. На щастя, діти мислять не так, як дорослі, це зумовлено розвитком мозку, який насправді формується аж до 26 років. Тому хтось із дітей, навіть зіткнувшись із негативною історією впливу стресу, не буде мати ніяких негативних наслідків. Але ми все одне маємо бути до них дуже уважними: стежити за запитаннями, поведінкою. реакціями, настроєм, щоб вчасно побачити, чи є той самий негативний вплив.
Які воєнні фактори сильніше за все впливають на розвиток та психіку дитини найсильніше?
Страшні видовища та світлини, втрата житла, міграція, вимушене переселення, ускладнення доступу до школи, тривале перебування в підвалі, прильоти, розлука з кимось із родини, важка травма або загроза травмування, загроза смерті, насильство, важкі захворювання, бідність, недоїдання – все це дуже потужні потрясіння, що можуть викликати навіть афективно-шокові стани. І хоча діти сильніше піддаються впливу таких подій, дорослих це також травмує.
Чи може близький дорослий підтримати дитину, якщо сам знаходиться не в ресурсі?
На жаль, це дуже важко, на межі неможливості. Адже для того, щоб допомагати будь-кому, навіть власній дитині, треба «зібрати докупи» самого себе. Тим дорослим, хто знаходиться у дуже важкому емоційному стані, треба починати з базових речей: спати за будь-якої можливості, адже нестача сну призводить до нервового зриву, їсти, хоча б потроху, навіть коли немає апетиту, пити, бо вода виводить з організму гормон стресу.
Також привести себе до ладу допомагають відстежування дихання, виконання рутинної роботи, яка не потребує зосередження, йде автоматично, але відволікає від складних думок. Є ще така прекрасна техніка: в думках перенесіть себе в таку подію з минулого, де було максимально приємно та комфортно, відтворіть всі ці позитивні емоції та «наповніться» ними для нормалізації психічного стану.
І вже після того, як вдалося стабілізувати себе – можна починати підтримувати дітей.
Так, це добре працює у гострому стані! Але як навчитись не доводити себе до цього? Як зберігати витримку, коли ти поруч з дитиною?
Хочу наголосити про те, що не треба намагатися бути завжди в ідеальному ресурсному стані. Це війна, і свої емоції треба просто прийняти. Важливо бути добрим до себе. Не занурюватись у відчуття провини, якщо здається, що щось зробили не так. Попросити вибачення, зробити висновки і розуміти, що кожен має право на помилку.
Також задля психологічної стійкості потрібно навчитись добре планувати свій день, та мати в ньому час для такого «меню» активностей, які допомагають відновитися: прогулянки, хобі, турбота про себе тощо. А ще варто переглянути свій перелік повсякденних завдань: напевно, в ньому є такі пункти, що зараз можна не робити, відкласти на потім, коли прийде наша Перемога. Адже на все-все наших сил та енергії навряд чи вистачить, тож треба берегти себе.
І абсолютно нормально – побути наодинці, без дітей. Це допоможе налагодити контакт з самим собою, повернутися до самого себе, а звідти вже – й до допомоги дітям.
Якої саме підтримки наразі потребують діти? Як попри все створити для дитини психологічний простір, що сприятиме розвитку?
В першу чергу діти сьогодні потребують, щоб поруч з ними були батьки або ті дорослі, які зараз ними опікуються. Простір для розвитку – це той, в якому є контакт: фізичний, емоційний, соціальний.
Фізичний контакт дитини з близьким дорослим має бути щирим. Тобто це не про просто поплескати по плечу, а про обійми, масаж (пам’ятаєте «рейки-рейки, шпали-шпали»?), спільні фізичні ігри, руханки.
Емоційний контакт також неможливий без щирості. Цікавтеся справами дитини, будьте уважними до її почуттів, настроїв, думок. Розмовляйте, робіть спільні справи, грайте. Загалом це не дуже відрізняється від того, що має відбуватися і у мирні часи, але зараз – це в рази складніше і настільки ж важливіше.
Також сьогодні дітям вкрай важливо підтримувати спілкування з друзями. Якщо це не вдається вживу – то нехай спілкування йде в чатах, соціальних мережах і навіть онлайн-іграх. Адже це також є спільнотою та певним ком'юніті однодумців. Ще один потужний соціальний ресурс – це залучати дітей до справ, де вони можуть використовувати свої знання. навички та компетенції. Так вони будуть бачити результати, почуватися корисними, і це буде мотивуючим рушієм для подальшого розвитку.
Що б ви побажали сьогоднішнім батькам наприкінці нашої бесіди?
Треба розуміти, що жах, який наразі відбувається – це така ціна боротьби світла з темрявою. Та не забувати й про те, що найтемніша пора є перед світанком, і важливо бачити ті зорі. Треба фіксувати ті речі, які сьогодні йдуть на користь життю, звертати увагу на те, нас наповнює, на світло. Коли ми робимо щось для того, щоб було світліше – це допомагає нам долати страх, діяти мужньо, зрозуміти своє місце в цьому строю. І бути в ресурсі, щоб мати змогу підтримувати інших.
