Юліє, з чого почалася ваша волонтерська історія?
Ще до війни я час від часу долучалася до акцій допомоги, але волонтеркою себе не вважала. Інколи брала участь у різних заходах, віддавала речі на благодійність. Одного разу навіть організувала таку акцію сама – збір одягу та іграшок серед мешканців мого житлового комплексу для родин, які мають потребу.
А теперішня історія почалася, коли ми із сином вимушено переїхали у березні до Греції у зв'язку із початком повномасштабної агресії. Я відчувала потребу бути корисною, але на той момент ще не знала, чим саме буду займатися. Як і багато інших переміщених осіб, я потребувала допомоги в облаштуванні у новій країні. Звичайно, на новому місці дуже важливо отримувати зрозумілу та актуальну інформацію: офіційні роз’яснення від державних органів, корисні довідкові дані, інформацію про місцеву інфраструктуру, волонтерські центри тощо. Тож мені спало на думку організувати телеграм-канал для українців у Греції. Ресурс, де можна було б дізнаватися потрібну інформацію та просити допомоги чи поради.
Не було побоювань щодо запуску подібного публічного ресурсу?
Раніше я такого не робила, тому думала, а раптом це пуста справа і ніхто не підпишеться? Подруга й чоловік підтримали, підписалися першими. А потім з’ясувалося, що сумніви були даремними.
Зараз у чаті понад 2000 підписників і їх число постійно зростає. Та головне, що люди там не тільки діляться корисними посиланнями та ведуть активні дискусії, а й надають реальну допомогу один одному.
Чи був у вас досвід волонтерської діяльності оффлайн, адже у реальному житті це може бути важче?
Так, на початку була ідея, а вийшов наймасштабніший із моїх проектів – було організовано відвідування українцями зоопарку Attica у Афінах, який вважається одним із найвідвідуваніших у світі. 47 дорослих та 58 дітей (віком від 11 місяців до 17 років) мали можливість безкоштовно відвідати зоопарк. Захід було реалізовано за участі афінської благодійної організації, до якої я звернулася зі своєю ідеєю. Ми готувалися декілька тижнів – домовлялися із адміністрацією зоопарку, шукали перевізника, адже зоопарк знаходиться у віддаленому місті, куди можна дістатися тільки власним транспортом. Отже, наша група мала комфортні автобуси та ми провели у зоопарку насичений враженнями день напередодні Дня захисту дітей. Всім дуже сподобалось, та й бачити одразу 100 пар щасливих очей - це те, заради чого хочеться робити більше.
Волонтери часто розповідають про зворушливі історії допомоги. Чи були випадки у вашій практиці, що викликали особливі емоції?
Хочу розповісти про одну вагітну дівчину, яка приїхала із Маріуполя. Без речей, в чому була, з розгубленими очима після декількох тижнів у підвалі. Ніяк не могла звикнути до життя у безпеці. Я допомогла знайти їй україномовного лікаря у місцевій лікарні, яка взяла її під свій нагляд. За участі інших волонтерів було зібрано речі для дитини на перший час та візок для немовляти. І в певний момент ми побачили, як вона “відтанула” – коли зрештою усвідомила, що усі ці незнайомі люди вже стали «своїми», рідними, і щиро про неї турбуються. Таке складно забути. Найближчим часом на одного українця стане більше.
Декілька місяців нової діяльності – не дуже довго, але достатньо для перших висновків. На вашу думку, що є важливим для ефективного волонтерства?
Перш за все те, що мені допомагає – це широке коло соціальних контактів, дружніх та професійних зв’язків. Як показав досвід останніх місяців – війна дуже згуртувала людей. Наприклад, неодноразово доводилося допомагати українцям з організацією місця ночівлі. Адже, Греція - туристична країна і ситуація із пошуком житла достатньо складна, особливо у літній період. Так, одного разу до мене звернулися з проханням влаштувати на ніч чотирьох жінок, які щойно прибули до країни. Через низку контактів знайшлася грецька компанія, яка сплатила за проживання українок у хорошому готелі на цілих три дні.
Також, був досвід із поселенням команди підлітків-спортсменів із джиу-джитсу, які приїхали із Миколаєва до Афін на змагання. За участі організації UNESCO вдалось знайти для дев’яти осіб місце для проживання на весь період їхнього перебування. Наші хлопці повернулися додому с 2 золотими та 2 бронзовими нагородами. Вважаю, що це наш внесок на шляху до перемоги.
Неймовірно, що так багато людей за кордоном допомагає українцям! А чи є можливість в наших людей показати свою вдячність?
Звісно, що так! Саме через бажання подякувати Греції у нашої спільноти виникла ідея толоки. Поділилися нею у соцмережах, і нас підтримали багато українців. Разом ми провели прибирання двох парків, зокрема, Philopappos Hill у підніжжя Акрополя, та причепурили декілька громадських пляжів. На мою думку, це дуже важливо. Так ми не лише дякуємо за гостинність, а й демонструємо риси справжнього українця: нашу відповідальність, працьовитість, охайність, щирість, готовність віддячити за допомогу і примножувати добро.
Організаційні моменти забирають чимало ресурсу. А ви ще й працюєте онлайн, виховуєте дитину. І все це в чужій країні, до якої треба адаптуватися… Звідки берете сили на все?
Надзвичайно допомагає програма психологічної підтримки, яку організувала УНІКА! Найважчий період я змогла пережити завдяки регулярному спілкуванню із досвідченим психотерапевтом. Та й зараз спеціаліст допомагає розставляти життєві пріоритети.
Дійсно існує така проблема, як психологічне виснаження. Вона стосується як волонтерів, так і всіх, хто працює з людьми. Я просто не можу цього допустити: у мене є син, який від мене цілком залежить, у мене є робота, яку я ціную. Тож вчуся дбайливо ставитися до себе та свого ресурсу. Я не беруся за напрямки, де потрібна постійна, регулярна участь, бо можу когось підвести, не можу гарантувати результат. Моє волонтерство має проєктний формат, я сама розподіляю свій час та сили. Лише так я можу бути максимально ефективною та розумію, чи впораюся я з конкретною справою.
Ви сказали про сина. А чи долучається він до волонтерства?
Так, і це йому дуже до вподоби. Чимало волонтерських акцій припадають на вихідні, і він бере участь в них разом зі мною. Йому 3 роки, але він вже гордо мені заявив, що тепер став справжнім «волонтеристом»! І таке його ставлення – це ще одне, чимале джерело для натхнення.
Кожен має робити те, що в нього виходить найкраще, так ми здобудемо щасливе майбутнє для нашої країни!
