Катерино, як давно Ви працюєте в UNIQA, і як прийшли до волонтерської діяльності?
В UNIQA я з 2017 року – спочатку працювала у відділі продажів, а минулого року змінила напрямок на врегулювання. Можливо, те спільне, що об'єднує мою роботу і хобі – це турбота про ближніх. У моєму домі завжди жили собаки, коти – багатьох я підбирала на вулиці. Але мабуть були сили на щось більше.
У 2011 році в мене помер вихованець, я почала спілкуватися з волонтерами на форумі з допомоги тваринам. Незабаром почала брати в них тварин на перетримку (тимчасове утримання). Зрозуміла, як працює взаємна підтримка активістів, переконалася, що можна не тільки підібрати собаку або кішку, щоб залишити собі, а й прилаштувати в добрі руки. Бувають ситуації, що тварину збили, потрібна термінова операція – усі допомагають одне одному, рекомендують клініки і лікарів.
Загалом, далі пішло по висхідній, втягнулася в процес. Когось із вихованців прилаштовувала, віддавала в надійні руки, до інших прив'язувалася і залишала собі.
Скільки зараз у Вас тварин?
Зараз зі мною живуть 30 собак і 25 котів.
Де Ви розмістили таку кількість вихованців?
У нас приватний будинок, тому місце знайшлося всім – хоч не пишно, та затишно. Більшість собак живуть зі мною в будинку. Для вигулу в них є вихід у двір, де ми зробили кілька вольєрів. Виходити на вулицю і заходити назад тварини можуть вільно. Можна погрітися на сонечку, а потім повернутися додому, прилягти на лежанку або диванчик.
Хто Вам допомагає утримувати тварин?
Це моя мама, без підтримки якої я б сама не впоралася. Якщо мені треба кудись поїхати, вона годує всю нашу ораву, прибирає, за всіма доглядає. А якщо я вдома, то в нас розподіл обов'язків – на мамі переважно коти, а на мені – собаки, а також догляд за будинком, підтримання його в чистоті й порядку.
Як уживаються між собою кішки і собаки, не конфліктують?
Цей момент врегулювали за допомогою «сортування». Більшість собак розмістили у моїй частині будинку, зокрема й тих, які можуть нападати на котів. Тому котики живуть на іншій половині будинку – у маминій. І там же живе кілька собак, які абсолютно лояльні до котів. Наприклад, цуценя, яке я зовсім крихіткою підібрала у 2022 році та відпоювала молоком – воно виросло разом із котами, тож сприймає їх як своїх.
Як Вам вдається прогодувати таку ораву? Адже тільки на повноцінне харчування одного собаки потрібно викласти 15-25 тисяч щорічно. Але ж тварини ще й хворіють...
Так, ви маєте рацію, тим паче багато собак і котів мають проблеми зі здоров'ям і їм потрібен тільки лікувальний корм, який завжди дорожчий за звичайний. Я не можу на цьому економити, адже відповідаю за життя всіх моїх вихованців.
У 2022 році на самому початку війни було особливо важко, Харків намагалися захопити, а продукти та корм зникли, нічого купити було неможливо. Ми ледве протрималися тоді, собак уже переводила на перловку, нас урятувала гуманітарна допомога, яку привозили волонтери й передавали благодійні фонди.
Але приблизно до травня 2023 року потік благодійності майже вичерпався – зараз Харків хоч і обстрілюють щодня, але волонтери зосередилися на допомозі покинутим тваринам у прифронтових містах і селах на Донецькому й Запорізькому напрямку. І це, в принципі, правильно – там зараз найважче.
Загалом щодо їжі поки що справляємося, але ціни зростають, і утримувати таку ораву дедалі складніше. Іноді виручають знайомі або волонтери, у яких залишився зайвий мішок корму – звісно, з вдячністю забираю. І є один виробник кормів, з яким вдалося домовитися про знижку.
У Харкові останніми місяцями обстріли посилилися, як переносять ситуацію тварини? Які ще є виклики?
Від обстрілів собаки і кішки страждають так само, як і ми. Коли гучно, звісно, вони бояться, їм страшно. А постійний стрес, як і в людей, впливає на загальне здоров'я тварин, провокує загострення хронічних процесів. Тому частіше доводиться звертатися до лікарів із серйозних приводів.
Зараз стало з ветеринарною допомогою складніше – від обстрілів сильно постраждала інфраструктура міста, багато клінік працюють на генераторах, не завжди можуть провести операцію. Добре, що одну з собак я встигла прооперувати ще до загострення ситуації.
А взагалі війна стала жорстким тестом на людяність і відповідальність. Багатьох тварин, на жаль, господарі під час евакуації кидали на вулиці або в кращому разі залишали сусідам. Натомість особисті речі забирали по максимуму – залишити було шкода...
Наприклад, у мене живе американський кокер-спанієль Ешлі, якого кинули при від'їзді господарі. Собака жив у районі, який майже щодня обстрілювали, і, на жаль, дістав контузію, постраждала психіка і слух. Довго виходжувала його, зараз він уже набагато краще почувається, освоївся в нашій «зграї».
Ще в мене є 4 котики з Бахмута, яких свого часу підібрали «на нулі» наші військові, пригріли й годували їх. Коли нашим хлопцям довелося змінювати позиції, була ціла операція з евакуації тварин. Загалом тоді вивезли 17 котів та кішок, більшу частину з них я прилаштувала через інших волонтерів.
Під час війни я передала людям чимало знайдених собак і котів, зокрема й за кордон переправляла. Зараз це трапляється набагато рідше, ніж у 2022 році, і майже усі тварини, які в мене живуть, – вже дорослі. Але якщо знайдуться охочі завести собі друга та їм сподобається хтось із моїх улюбленців, – віддам у добрі руки.
Які найважливіші якості повинні бути у зооактивіста, щоб справлятися з цією місією?
Усе дуже просто. Найголовніше – велика любов до тварин, без якої далеко не заїдеш. Тому що, якщо все буде через силу, надовго тебе не вистачить. Другий фактор – це, звісно, відповідальність. А третій момент – бажання постійно вчитися, причому як на чужому досвіді, так і на власних помилках та успіхах.
А ще волонтерам дуже важлива будь-яка підтримка – щоб зрозуміти це, достатньо зайти на їхні сторінки в соцмережах. Причому допомога не обов'язково має бути грошима. Перевірений спосіб зробити добро і водночас підняти собі настрій – передати для їхніх вихованців іграшку, лежанку, ліки або пакет лікувального корму.
А що б Ви порадили людям, які планують завести синові чи доньці улюбленця?
Це може допомогти виховати самостійність, але все одно відповідають за вихованця насамперед батьки. На них лягає матеріальне забезпечення, харчування, лікування. Тваринам, особливо собакам, потрібно приділяти багато часу. Гуляти, прибирати, навчати, стежити за безпекою. Тому, перш ніж завести вихованця, потрібно чесно відповісти собі, чи готові ви до цього.
На жаль, у суспільстві превалює ставлення до тварини як до майна. Але ж ти береш живу істоту! У неї є емоції та розвинена нервова система, їй може бути так само боляче, як і нам. І вона все розуміє і відчуває, набагато більше, ніж ми звикли думати.
Як Вам вдається поєднувати вам роботу і догляд за вихованцями? Це ж колосальне навантаження, коли стільки тварин потребують уваги та спілкування.
Це мій усвідомлений вибір. Звісно, після роботи втомлюєшся, й іноді просто хочеться скинути взуття, впасти на диван і ввімкнути телевізор. Але навіть цього собі дозволити не можу, бо взуття мені треба не просто зняти, а сховати, щоб його ніхто не погриз. А якщо серйозно, мої улюбленці все одно роблять для мене набагато більше, ніж можна було б уявити. Вони відчувають мій емоційний стан – якщо потрібно, заспокоять, підтримають. Від тварин справді заряджаюся позитивною енергією.
Тож це мій релаксант вечорами, віддушина для того, щоб прийти до тями після роботи. Коли вже всі нагодовані, з усіма поспілкувалася, тоді можу й сама прилягти відпочити. І вони теж укладаються поруч, обліплюють мене, починають сопіти.
А чи є у Вас якась нереалізована мрія, наприклад, з'їздити кудись у відпустку, відпочити?
Моя головна мрія – щоб моя сім'я і всі мої вихованці були здорові. І для цього насамперед треба дбати про себе, бо якщо господар буде в ресурсі, то й тварини теж будуть у порядку. Для невеликої відпустки все-таки знаходжу можливість – завдяки допомозі мами торік виїжджала на тиждень, відпочивала, розвантажувалася.
Якщо чесно, у майбутньому хотілося б кудись переїхати в інший регіон, кудись у глибинку, бо психологічна втома накопичується. Поки що це нереально, оскільки в Харкові моя робота, мама теж звикла до свого дому, та й ветеринари під боком. Утім, я не та людина, яка опускає руки. Прорвемося, і звісно, сподіваємося на краще і нашу Перемогу.