Надія Кухта працює в УНІКА з 2016 року. У зоні її відповідальності – обслуговування клієнтів за всіма напрямками страхування. Та якщо раніше пані Надія дбала про убезпечення українців від ризиків за допомогою страхових програм, то сьогодні опікується людьми як волонтер – і це чимала частина її буденності.
Надія, як саме і коли ви стали волонтером?
- До лютого 2022-го року у мене не було волонтерського досвіду. У той день, коли РФ напала на нашу країну – звичайно, були паніка і страх. Але у Львові ми розуміли, що принаймні наземного вторгнення тут поки не буде. Натомість до нас почали з’їжджатися біженці з регіонів, де йшли бої, а ЗСУ та ТРО теж потребували допомоги. Я просто відчула бажання допомагати людям, робити якісь вчинки від себе особисто.
Якими були ваші перші волонтерські завдання?
- Спочатку я самостійно почала шукати інформацію – де допомога потрібна найбільше. Познайомилась із іншими волонтерами. Перше, що почула – це велика потреба в одязі, особливо дитячому – бо дуже багато сімей приїжджало з дітками різного віку, зовсім без речей. Спочатку поділилась речами, які були в мене особисто. Але зрозуміла, що можу робити більше.
З командою інших волонтерів ми шили тактичні сумки, які потрібні військовим. Швидко знайшли людей, які змогли їх пошити, але виникла наступна проблема – для виготовлення сумок на той момент не вистачало спеціальних пасків. Тож ми їздили по ринках та будівельних супермаркетах, купуючи ці паски. Готові сумки розвозили по військових частинах. Потім завдань стало більше, адже дуже часто волонтерська робота – це історія не про якусь конкретну спеціалізацію, а про вирішення нагальних питань «тут і зараз».
Можете пригадати завдання, що здавалося найскладнішим, потребувало багато ваших зусиль?
- Був момент, коли з нами зв’язалася українська діаспора з-за кордону. Вони збирали допомогу для цивільних – їжу, медикаменти, побутову хімію. Відправили до нас фуру. Але у водіїв, які везли цей вантаж, не було дозволу на в’їзд до України, і ми допомагали вирішувати цю ситуацію на кордоні.
Тож мені треба було знайти людей на митниці, які можуть підказати, як оформити документи, або брокерів, які проконсультують щодо правил провозу вантажів. Довелося багато спілкуватися з прикордонниками, щоб вони дозволили перетнути кордон та перевантажити гуманітарний вантаж в інші авто.
Я мала подбати про те, щоб не затримувати на кордоні тих водіїв, які подолали тисячі кілометрів по Європі. Щоб максимально швидко розвантажити фуру та відпустити їх. Інша транспортна компанія взялася організувати перевантаження до автівок волонтерів, які повезли гуманітарну допомогу далі по Україні. І нам все вдалося.
Тож під час волонтерських справ отримали ще й досвід логіста та митного брокера?
- Так, я мала брати участь в усіх етапах логістики гуманітарних вантажів, робила все, що могла, аби вони потрапляли до людей якнайшвидше.
На жаль, не все залежало тільки від наших зусиль. Наприклад, був випадок, коли ми везли продукти жителям Чернігова, який тоді був в блокаді. Там нашу машину мали зустрічати місцеві волонтери. Втім, вночі перед рейсом було підірвано останній міст, яким здійснювався доїзд до міста. На щастя, ми домовилися з місцевою теробороною, які перевозили допомогу човнами через річку. А на тому березі наш вантаж забирали військові, які між обстрілами розвозили та роздавали людям необхідну їжу.
Не було страху, що не впораєтесь?
- Дійсно, коли я робила перші кроки, моментами не вистачало впевненості. Але, як на диво, кожного разу, коли виникала якась проблема, з’являлися люди, що ділилися своїм досвідом та допомагали зрушити складні питання з місця. Зрозуміла, що до кожного можна звернутися по допомогу, якщо знайти потрібні слова. Що кожен готовий допомогти, і що спільними зусиллями можна все заради єдиної мети, якою є Перемога! Згуртованість та дружність нас, українців є великою силою зараз. Тому, коли ми досягаєм бажаного результату, страх ми замінюємо позитивними емоціями. Мабуть, це найбільше моє відкриття з початку війни.
Що вас надихає та підтримує в роботі волонтера?
- Абсолютна впевненість у гострій необхідності волонтерської справи. Коли бачиш, як від щастя плачуть літні люди, які майже голодували в окупації, а ти допоміг їм отримати продукти, це додає багато сил. Тож, незважаючи на будь-яку втому, надихаєшся і розумієш, що працюєш недарма, робиш дійсно важливі речі.
Я думаю, те ж саме можуть сказати і всі інші волонтери, з якими я працювала. Водії бусів, що вирушали з гуманітаркою у чергову «гарячу точку», ризикували своїм життям, не раз були під кулями та обстрілами. Але вони знали, наскільки їх чекають, наскільки на них розраховують, та знаходили сили їхати далі.
Чи багато волонтерів зараз у вашому колі?
- Спочатку це були переважно наші з чоловіком близькі знайомі та друзі, але чим довше ти волонтериш, тим більше розширюється це коло. З’являються нові небайдужі люди, які діляться досвідом, підказують варіанти вирішення нових волонтерських задач, підключаються до справи особисто. Наприклад, шукаєш гроші на паливо – і знайомишся з людьми, що одразу перераховують кошти на картку, шукаєш машину – зв’язується водій зі своїм бусом, який готовий вирушати в дорогу прямо зараз, при чому абсолютно безкоштовно.
Жодного разу не було, щоб ми не знайшли людей, які можуть підключитися до вирішення певної задачі. Завжди хтось відписувався і погоджувався допомагати. Ось так, в процесі роботи над кожним завданням, формується невеличка, але надзвичайно дружня команда.
Що ви робите як волонтер сьогодні? І чи виходить поєднувати волонтерство з основною роботою?
- Зараз я працюю по конкретних запитах від людей: комусь треба знайти продукти, комусь ліки... І якщо раніше я сама надсилала такі запити, сподіваючись на пораду та допомогу, то зараз більше допомагаю іншим волонтерам, координую, налагоджую їх комунікацію з потрібними людьми, бо вже маю певний досвід. Звісно, поєднувати це з основною роботою не дуже просто, але намагаюся все встигнути. Сподіваюся, що і надалі зможу займатися волонтерством.
Яка людина, на вашу думку, може бути волонтером? Чи потрібні для цього особливі риси?
- Передусім, потрібне велике внутрішнє бажання. Необов’язково робити щось масштабне, адже кожен з нас здатен зробити свій власний внесок. Треба вірити в перемогу – це зараз та велика ідея, яка об’єднує нас усіх, і будь-які справи, що її наближають, є надзвичайно важливими. У кожного з українців свій фронт. Хтось водить авто, а хтось ліпить вареники, щоб відправити бійцям в гарячі точки. Ми всі працюємо заради єдиної мрії та мети, якою є Перемога! Працюємо і віримо, що вона втілиться вже дуже скоро.
