UA RU
Закрыть

Контент на странице может отобразиться не полностью. Рекомендуем обновить версию текущего или воспользоваться другим браузером.

UA RU
UNIQAблог - фото
UNIQAблог
Я и УНИКА

Ми разом, ми єдині, ми працюємо і ми допомагаємо

Ми в УНІКА Україна переконані: долати виклики війни нам вдається завдяки єдності – як самих українців, так і наших добрих друзів з усіх куточків світ. Бачимо це на прикладі міжнародної родини UNIQA, яка щодня докладає неймовірних зусиль і допомагає українцям рятувати їх життя та боротися за майбутнє. Сьогодні ми розповімо історії такої допомоги.

Ми разом, ми єдині, ми працюємо і ми допомагаємо
        Єдність недарма завжди була однією з головних корпоративних цінностей групи UNIQA. Від самого початку війни компанія створила антикризовий комітет, а одним з головних напрямків його діяльності стало забезпечення безперебійної роботи всіх процесів обслуговування клієнтів та захисту життя і здоров’я кожного співробітника під час воєнних подій. Евакуація наших колег та їхніх родин з найбільш небезпечних точок країни – Харкова, Маріуполя, Чернігова, Києва, інших міст та містечок – була розпочата у лічені дні. 
       На сьогодні евакуйовано вже понад 300 людей, які отримали допомогу та житло завдяки нашим колегам у Польщі, Словаччині, Румунії та Угорщині, і зараз вони у безпеці. Проте кожна родина має свою складну історію порятунку – історію, що стала можливою завдяки неймовірній єдності та відданості наших колег з групи UNIQA в інших країнах. Вони буквально стали «янголами-охоронцями», сприйняли наш біль як свій та доклали фантастичних зусиль, щоб допомогти та підтримати співробітників УНІКА Україна. Ми хочемо поділитися деякими з цих розповідей. 
 
ІСТОРІЯ 1. Артем, м. Рівне 
«Думали, що маємо розраховувати лише на себе, але отримали надзвичайно потужну підтримку»
 
Коли почалася війна, ми не планували виїжджати. Хотіли залишитись разом, усією родиною. У Рівному ситуація сприймалася як досить контрольована і відносно безпечна. Але вже на сьомий-восьмий день бойових дій стало очевидним –наша безпека є дійсно «відносною». Адже російський агресор повністю позбавлений будь-яких моральних принципів і вдається до найжорстокіших дій, підло атакує цивільне населення мирних українських міст. Порадились з дружиною і вирішили виїжджати. Я звернувся до нашого керівника HR і мені підтвердили, що компанія гарантує повний супровід та підтримку у всьому, що стосується безпеки співробітників та їхніх родин. Ми з дружиною були вражені, оскільки думали, що маємо розраховувати лише на себе. Отже, ми з родиною зібралися, я отримав дозвіл на супровід і відвіз жінку, сина та матір до Польщі. Сам я повернувся у Рівне, адже знаходжусь у призовному віці та маю бути тут, на батьківщині. 
Наразі мої рідні перебувають у Вроцлаві, у безпеці. Я знаю, що про них турбуються і допомагають з усім необхідним. Ми неймовірно вдячні нашим українським та польським колегам!  
 
ІСТОРІЯ 2. Ірина, м. Черкаси 
«Ми тримаємось, лікуємось і безмежно вдячні нашій компанії та польським колегам за щиру турботу» 
 
Моя донечка потребує інсулінотерапії. Тож коли почалась війна, я розуміла – може виникнути така ситуація, коли з інсуліном бу дуть проблеми. Дитину потрібно рятувати, і чим швидше, тим краще! Вирішили евакуюватись – я, донька та мої літні батьки. Чоловік довіз нас до кордону з Польщею, а сам повернувся додому, адже зараз він має бути там, як і інші українські чоловіки.  
Увесь цей час ми тримали зв’язок з нашим департаментом HR. А наші польські колеги з групи UNIQA  вже чекали на нас по той бік кордону. Вони дуже тепло зустріли мою родину та відвезли у містечко поблизу Варшави. Поселили у просторому приватному будинку, де разом з нами живуть ще декілька українських сімей. Умови дуже гарні, про нас щиро піклуються, і ми маємо все необхідне! 
З нами постійно спілкується наш куратор, який робить усе можливе, аби нам було спокійно та затишно. Він пообіцяв допомогти з ноутбуком, щоб я мала змогу повноцінно працювати. До нас приходив психолог, допомагають з ліками, особливо з інсуліном для дитини, що найбільш важливо для мене. На жаль, зараз ми ще захворіли на СOVID-19, тож тримаємось і лікуємось. Безмежно вдячні нашій компанії та польським колегам за підтримку й щиру турботу! 
 
ІСТОРІЯ 3. Вероніка, м. Київ 
«Неймовірно вдячна людям і компанії за те, з яким теплом й щирістю до нас ставляться» 
 
Я не планувала виїжджати, та й моя мама не хотіла, планували бути вдома, у Києві. Але день, коли відбулася ракетна атака на київську телевежу, виявився критичним. Наш дім знаходиться зовсім поруч, тож я зрозуміла, що час  збирати речі. Наша родина – це я, моя мама, дві собаки та кіт - вирішили виїжджати самотужки потягом до Ужгорода та далі пішки переходити кордон із Словаччиною. На Київському вокзалі на нас чекав досить травматичний досвід. Ми не змогли сісти у запланований потяг до Ужгорода  – через неймовірну кількість людей, паніку та тисняву. Але все ж таки пощастило, сіли в інший. Їхали 18 годин до Ужгорода, потім пересіли в автобус, що йшов до кордону. На щастя, по дорозі зустріли дуже багато волонтерів, які допомагали нам з речами та нашим «зоопарком». Кордон пройшли за чотири години – це дуже швидко. Саме у той момент, коли ми стояли на межі, мені зателефонували з нашого HR-департаменту й надали контакти словацьких колег, які вже чекали на нас по той бік. Вони зустріли нас дуже приязно й одразу надали все необхідне, навіть корм для тварин. Це було надзвичайно зворушливо. Згодом нас відвезли до пансіонату у містечку поблизу Татр. Тут дуже гарно й затишно, умови чудові, є все потрібне. Ми постійно на зв’язку зі словацькими колегами, які роблять для нас усе можливе. Надають медичну та психологічну допомогу, забезпечують ліками та всім необхідним. Від усього серця дякую Мартіні, HR з UNIQA Словаччина, яка з турботою ставиться до всіх і кожного, дуже уважна до наших потреб. Неймовірно вдячна людям та компанії за те, з яким теплом і щирістю до нас ставляться, і за те, як було організовано весь процес нашого порятунку. 
 
ІСТОРІЯ 4. Валентина, м. Київ 
«Ми живі, тут немає війни, а моя дитина посміхається, не боячись виходити на вулицю» 
 
У той страшний день, 24 лютого, ми з дочкою Анютою прокинулись о 5-й ранку від вибухів. Почалася війна. 
Я працюю у бухгалтерії, і через кілька годин мене попросили терміново забезпечити виплату заробітної плати колегам, яка планово мала відбутись 28-го лютого. Тому я «з головою» поринула в роботу, а дитина заснула. Тоді ще не було ніяких думок про те, що потрібно збирати речі, кудись їхати. Не думала, що це надовго. І в першу ніч ми з Анютою залишились вдома. Але вже з наступного дня ми переїхали до підвалу місцевої школи, адже на території нашого житлового комплексу жодного укриття не було. Ми перебували там шість днів і я вважала, що краще там і лишатись. Але донечка була дуже налякана. Переломним моментом став дзвінок від нашого колеги, який переконав мене, що варто виїжджати. На вокзалі був суцільний хаос, тож ми вирішили просто зайняти місце на пероні й чекати будь-який потяг у західному напрямку. Сіли до потягу «Київ-Солотвино». У той момент я отримала повідомлення від нашого HR: вона пропонувала вийти у Львові та пересісти на корпоративний автобус до Словаччини. До Львова ми прибули о 5-й ранку та одразу поїхали на місце збору, звідки вдень мав відходити автобус UNIQA. У Львові ми зрозуміли, що всі, кого тут зустрінемо, будуть нам допомагати. На кордоні з’явилося відчуття безпеки: усюди, з обох боків, були волонтери, які годували та піклувалися. А у Словаччині на нас чекала неймовірно тепла зустріч з колегами, які Нас відвезли у пансіонатпоблизу Татр, де ми живемо й зараз. Надзвичайно вдячна словацьким колегам, Сільвії, Андреа, які витрачають на допомогу нам усі свої сили та вільний час, вкладають у це душу. Вони так і кажуть: «Ми відчуваємо, що наше місце зараз тут. Ми – велика родина». Нам надають усю можливу і неможливу підтримку. Анюта гарно малює і для неї привезли папір, акварельні фарби й пензлики. Питали, як організувати навчання. Це надзвичайно зворушує. Ми живі, тут немає війни, а моя дитина посміхаться, не боячись виходити на вулицю. Я надзвичайно вдячна компанії та усій команді зі Словаччини. Звичайно, ми дуже сумуємо за домом, я переживаю за батьків, які залишились на Сумщині… Але вірю у перемогу і те, що скоро ми всі повернемося додому.  
 
ІСТОРІЯ 5. Ірина, м. Київ  
«Без сліз неможливо про це розповідати… Але відчуваємо, що з нами весь світ, надзвичайні справжні друзі» 
 
Моя історія почалась з того, що вночі 24 лютого ми з чоловіком полетіли у відпустку до Єгипту. Дитина з мамою залишились в Києві. Ми вилетіли з Борисполя десь о 3-й годині ночі. Приземлились в аеропорту Шарм-ель-Шейху, я ввімкнула телефон і звідти посипались повідомлення, що в нас почалась війна. Це був шок, я не могла зрозуміти, що відбувається. Через декілька годин усвідомили, що у Київ повернутись не зможемо. То був суцільний жах з нескінченних страшних новин, дзвінків та пошуку варіантів. З 25-го лютого мої мама та син переїхали до укриття в синовій школі. Там були прийнятні умови, але жити в сховищі постійно неможливо. Коли ми отримали інформацію від нашого HR про можливість евакуації, я зрозуміла, що моїй родині треба виїжджати. Але мамині документи залишились вдома, на Лівому березі Києва, а дістатися туди вона не могла. Вирішити цю проблему допоміг колега, Олег Шкурат, і я безмежно йому вдячна. Мама з сином підготувались до виїзду і чекали повідомлення про початок евакуації. У той момент у нашому готелі в Єгипті повідомили, що нас також терміново евакуюють. Дорогою з’ясувалось, що ми летимо в Польщу. Дуже вдячна Юліті, моїй польській колезі, яка забронювала мені готель та підтримувала. У Польщі нас зустріли багато волонтерів, просто серце стискається від вдячності, що стільки людей допомагають. Знову-таки завдяки Олегові Шкурату моя родина дісталась до місця евакуації у Обухові. Вони виїхали, доїхали до Вінниці, переночували у Липовці – в укритті, яке забронювала наша компанія. Був жахливий момент, коли вінницький аеропорт обстріляли крилатими ракетами. Але все минулося, і нарешті мої рідні дісталися Словаччини. Наступного дня мої неймовірні колеги з Польщі, Марта та її чоловік Роберт, привезли мене з Познані до родини. Приїхала я в Словаччину сама. Мій чоловік повернувся в Україну, в Київ, вступив до лав ЗСУ. Звичайно, дуже переживаю за нього і мрію про той час, коли можна буде повернутись додому. Але наразі  ми разом з мамою і сином, в безпеці, в гарних умовах. Безмежно вдячна словацьким та польським колегам, це просто неймовірні люди! Їх турбота та допомога безцінні і зворушливі. А ще ми чудово розуміємо один одного, навіть коли кожен розмовляє своєю мовою. Без сліз неможливо про це розповідати...Але відчуваємо, що з нами весь світ, наші надзвичайні справжні друзі. Все буде добре. Слава Україні! 
 
*** 
     Це тільки деякі з багатьох історій співробітників UNIQA Україна, які покинули небезпечні місця та врятували свої сім’ї. І, звичайно, ми весь час подумки з нашими співробітниками, які залишились в Україні, знаходяться у лавах Збройних сил України, територіальної оборони або долучились до волонтерської роботи, яка зараз стала однією з головних справ для кожного українця.  
    Друзі, пам’ятайте: де б ми не були, в Україні чи за кордоном – ми єдині, як ніколи. UNIQA Україна продовжує працювати, надавати страховий захист клієнтам й усю необхідну підтримку команді. Ми робимо все можливе заради мирного життя й кращого майбутнього для всіх нас.  
 
Ми – разом! 
 
#допомагатикращеразом 
Оставить отзыв
Подтвердите, что Вы не робот
Последние статьи
Цена спокойствия. Страхование жилья во время войны
Мой дом
02. декабря 2022
Цена спокойствия. Страхование жилья во время войны
Во время войны каждому из нас очень важно сохранить свои тылы. Все больше украинцев интересуются страхованием жилья, о котором раньше мало кто задумывался. Что нужно учесть тем, кто хочет финансово защитить свою квартиру или дом? Об этом беседуем с Дианой Коченковой, директором Дирекции развития розничных продуктов и сервисов УНИКА.
Как говорить на трудные темы, не обесценивая чувств?
Будем здоровы!
26. ноября 2022
Как говорить на трудные темы, не обесценивая чувств?
Сложные времена создают свои темы общения – тоже не простые. Умеем ли мы говорить о тяжелых ситуациях? Почему стоит бережно относиться к близким и к себе и как это делать, чтобы не увеличить травму? Об этом беседуем с экспертом Wellbeing Company Светланой Подлипской.
Доказательная медицина: как лечиться не «рецептами из бабушкиного сундука»
Будем здоровы!
17. ноября 2022
Доказательная медицина: как лечиться не «рецептами из бабушкиного сундука»
Мы снова общаемся с Оксаной Руденко, руководителем Дирекции личных видов страхования УНИКА и в прошлом врачом на темы медицины и медицинского страхования. Сегодня речь пойдет о доказательной медицине, ее принципах и развитии в Украине, а также практических советах пациентам, которые хотят получать эффективное лечение.

<< Вниз

Вверх >>

<< Вниз